Історія новітнього українського президентства схожа на “зебру”: біла смуга – чорна смуга, “добрий” президент – “поганий” президент. Причому точка зору залежить від того, з якого боку Дніпра дивитися.
Спочатку був “добрий” (чи “поганий”, як для кого) Кравчук, на зміну якому прийшов “поганий” (чи “добрий”, як для кого) Кучма. Відтак розпочався новий цикл: на зміну “поганому” (чи “доброму”, як для кого) Кучмі прийшов “добрий” (чи “поганий”, як для кого) Ющенко. І знову зміна декорацій: замість “доброго” (чи “поганого”, як для кого) Ющенка прийшов “поганий” (чи “добрий”, як для кого) Янукович.
Тут, правда, маємо два нюанси. “Добрі” для одних і “погані” для інших Кравчук і Ющенко з плином часу таки стали “поганими” для більшості, навіть для тих, хто свого часу голосував за них, а Кучма відбув два президентські терміни, чого собі бажає й Янукович.
Якщо Янукович хоче зберегти логіку президентської “зебри”, то опозиція в особі насамперед Яценюка, Кличка і Тягнибока хоче цю логіку поламати. Зрештою, мова йде про президентські вибори, а не футбольний матч, коли вболівальники оцінюють шанси команд за перемогами у попередніх поєдинках. Та навіть у футболі бувають випадки, коли команда, що має більше поразок, виграє у свого іменитого суперника. Особливо коли боротьба йде за Кубок. Президентські вибори – той же Кубок чи, якщо хочете, Булава з великої літери. Так що опозиція має всі шанси поламати логіку президентських протистоянь.
Мабуть, ні в кого не викликає сумнівів той факт, що президентська гонка вже формально розпочалася. Відомі й основні її гравці. З одного боку, це Віктор Янукович, з іншого – Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок. Суттєві корективи в президентську кампанію могла би внести Юлія Тимошенко, але навряд чи зараз хтось зможе серйозно спрогнозувати, що її допустять до виборів.
Можна говорити про позитивні й негативні моменти того, коли партія влади має єдиного кандидата в президенти. Плюс для неї в тому, що навколо Віктора Януковича гуртуються всі, хто ще не позбувся радянських стереотипів і на дух не переносить будь-яку опозицію. Мінус у тому, що якщо стануться будь-які передбачені Конституцією України форс-мажорні обставини і Віктор Янукович не зможе виконувати обов’язки президента, а, значить, балотуватися на другий термін, – то партія влади опинититься в ще гіршому становищі, ніж нині перебуває опозиція.
Навряд чи так відразу вам вдасться назвати прізвище людини, яка могла би замінити Януковича. Ні, звичайно, можна буде говорити про декілька більш чи менш значимих фігур, але все залежатиме від того, чия позиція з усіх груп впливу всередині Партії регіонів візьме гору. Тоді нинішнє протистояння за лідерство всередині опозиції видасться дитячою забавкою.
Щось подібне ми спостерігаємо нині навколо посади Азарова. Вже давно кажуть, що йому пора у відставку, але Янукович ще роздумує. Спочатку фаворитом у прем’єрській гонці вважали Арбузова, але щось не склеїлося, бо одна справа сидіти в затишному кабінеті керівника Національного банку й розуміти, що гроші потребують тиші, а зовсім інша – брати на себе відповідальність, у тім числі насамперед публічну, за розв’язання економічних і соціальних проблем. Потім заговорили про Близнюка, колишнього донецького міського голову і міністра ЖКГ. Цю людину найбільше сприймав Янукович, і вирішальну роль тут відігравали радянські стереотипи. Але ж на посаді прем’єр-міністра треба насамперед працювати в поті чола і розв’язувати ті ж економічні та соціальні проблеми, а тут навіть на посаді міністра Близнюк не зміг себе яскраво проявити. Тепер пальму першості ніби віддають Вілкулу, колишньому голові Дніпропетровський облдержадміністрації й нинішньому віце-прем’єрові, але й тут багато що вилами по воді писано.
Свій вибір щодо зміни прем’єр-міністра, причому неочікуваний, як у випадку зі спікером парламенту, коли ним несподівано для непосвячених став Рибак, Янукович може зробити вже у липні чи серпні цього року. Йому потрібен сильний прем’єр, аби не відволікати своєї уваги від президентської гонки. Міг би підійти, за президентською логікою, міністр внутрішніх справ, але для розв’язання економічних і соціальних проблем слід мати під боком технаря, який не має президентських амбіцій і здійснював би в цих непростих умовах управління в ручному режимі. Залишати ж на посаді Азарова – значить, цілеспрямовано й методично знижувати свій рейтинг, бо розв’язання економічних проблем, а, значить, підвищення соціальних стандартів Януковичу сьогодні потрібні, як ніколи.
У цивілізованих демократичних країнах мова би вже давно зайшла про коаліційний уряд. Треба думати про державу, а не президентські перегони. Проте ні Янукович, ні опозиція ще не доросли до розуміння цього. У нас це питання, звісно, не стоїть на порядку денному. Хоча, можливо, якби Янукович частіше зустрічався з лідерами опозиції й це увійшло би в повсякденну практику, то після завершення періоду взаємних образ і ультимативних вимог одне до одного, можна було би, власне, поговорити й про коаліційний уряд.
Колишні заяви опозиції щодо категоричного заперечення свого входження до коаліційного уряду могли би бути знівельовані, бо на кону – економічна, а, значить, і політична незалежність держави. На тлі фактично програшної кампанії “Вставай, Україно!” це був би сильний хід опозиції. Хто, як не Арсеній Яценюк, розуміє критичні виклики нинішньої економічної ситуації в Україні. Попри весь його популізм і “погрози” режиму Януковича він би міг підставити своє плече цьому уряду – звісно, якщо будуть суттєві поступки з боку Януковича. Звільненням Юлії Тимошенко ці поступки мали би лише початись, а не закінчитись.
Проте ми всі розуміємо, що Янукович на жодні суттєві поступки опозиції не піде, так що нічого й думати про коаліційний уряд. Швидше Україна загине в економічному та соціальному хаосі, ніж Янукович поступиться принципами. Він навіть комуністів на гарматний постріл фактично не підпускає до уряду, хоча ті виручають його у найбільш критичні моменти. Уявити, що Яценюк чи Соболєв будуть замість Азарова – це можна нафантазувати в якомусь крутому детективі. Все-таки економічні та соціальні проблеми Янукович намагатиметься розв’язати частково за рахунок Європейського Союзу, частково – за рахунок Митного союзу, а частково – за рахунок Міжнародного валютного фонду. Проте вже восени цього або на початку наступного року йому доведеться серйозно подумати про коаліцію, адже перестановки в уряді, “перетрахування”, як каже незабутній Олександр Лукашенко, нічого не дадуть.
На жаль, опозиція теж серйозно не переймається економічними та соціальними проблемами. Говорити – не плуга перти. Поки товстий схудне – худий здохне. Поки згине режим Януковича, мільйони українців житимуть, як жебраки, а в кращому випадку – виїдуть за кордон на заробітки. Мова йде не про те, що слід поступитися принципами, а про те, як вижити Україні. Проте опозицію більше цікавить, хто ж стане лідером і претендуватиме на президентську булаву.
Хто би там що не казав, але я твердо дотримуюся думки, що чим раніше опозиція висуне єдиного лідера, тим більшими будуть шанси усунути від влади Януковича.
Зі злиттям у “Батьківщині” Фронту змін, партії “Реформи і порядок”, а також частини Народного Руху України про свої президентські амбіції фактично заявив Арсеній Яценюк, хоча формально пальму першості передали Юлії Тимошенко. Це було зроблено на тлі соціологічних опитувань, коли фактичним лідером серед опозиціонерів ставав Віталій Кличко, який, за деякими даними, навіть випереджав чинного президента.
Усім зрозуміло, що опозиції не з руки робити Віталія Кличка єдиним лідером. “Батьківщині” та “Свободі” це не вигідно. З одного боку, “Батьківщина” не для того нарощувала м’язи, зливала до себе партії, аби на рівному місці поступитися лідерові УДАРу. З іншого, “Свобода” швидше підтримає Яценюка, ніж Кличка, з багатьох причин. Останній, на думку націоналістів, веде невиразну політику щодо українства. Йому й досі згадують, скажімо, недвозначні вислови в Москві про українську мову. Спікер УДАРу Едуард Гурвіц на шоу в Савіка Шустера постійно “мочить” “Свободу” з приводу і без (як, зрештою, і комуністів), хоча свого часу, будучи міським головою Одеси, надав ім’я Романа Шухевича одному з провулків. “Свободі” легше домовитись у питаннях націєтворення з Яценюком, хоча б з огляду на те, що його дядько, Петро Мірчук, був ідеологом українського націоналізму і написав два десятки книг на цю тему, в тім числі й про ОУН і УПА. Хоча Яценюк привселюдно не артикулює український націоналізм, це можна віднести до його тактичного маневру, аби не відштовхувати потенційних виборців.
Звичайно, “Батьківщині” та “Свободі” можна чекати на зниження рейтингу Віталія Кличка, але ніхто не заперечуватиме той факт, що лідера УДАРу рівномірно підтримують Захід, Схід, Центр і Південь України, тоді як основний електорат Яценюка, а тим більше Тягнибока фактично сконцентрований на Заході і в Центрі. Віталій Кличко чи не вперше в історії вітчизняної політики стає всеукраїнським лідером. Звичайно, можна стати президентом, коли тебе підтримує Захід, як Ющенко, або коли тебе підтримує Схід, як Янукович, але що з цього виходить, ми бачимо самі. Жодному політику на всеукраїнському рівні не вдалося об’єднати державу. У Віталія Кличка є потенційні можливості для цього. Можливо, його рейтинг сьогодні ще недостатній для того, аби по-справжньому змагатися за президентську булаву, але все залежатиме від мудрості партнерів по опозиції.
Олег Тягнибок, а вслід за ним і Юлія Тимошенко можуть, звичайно, мріяти про те, що в другому турі президентських виборів зійдуться опозиціонери, але я найбільше боюся повторення варіанту 1999 року, коли замість Кучми супротивником Януковича опиниться той же Симоненко.
І це можливо принаймні з двох причин.
По-перше, економічна ситуація, а, значить, соціальні стандарти погіршуватимуться. За таких обставин знервований електорат відвертається і від партії влади, і від опозиції, здаючись без бою в полон комуністам.
По-друге, не варто очікувати, що лише Яценюк, Кличко і Тягнибок з табору опозиції заявлять про свої президентські амбіції. Гриценко, Луценко, Катеринчук й інші відбиратимуть відсотки у єдиного кандидата від опозиції, дезорієнтуючи електорат, адже топтатимуться не на виборчому полі Януковича. Ющенко знову може здійснити свої загарбницькі рейди Західною Україною, агітуючи “проти всіх”, а, значить, за Януковича. Королевська вкотре обіцятиме тисячу євро зарплати і п’ятсот євро пенсії. Ляшко закликатиме брати владу на вила. Порошенко позиціонуватиме себе як успішного підприємця, здатного вивести Україну із кризи. А Куйбіда з Кармазіним, які разом з іншими гетьманами і гетьманчиками сплять і бачать себе в кріслі найвищої посадової особи України? А ще скільки клоунів від політики знайдемо в президентському списку! І жоден, окрім, можливо, Симоненка, не відбиратиме голосів у Януковича. А владі цього й треба, аби вкрай дезорієнтувати виборця. Чи можете ви уявити “свободівця”, який би голосував за Симоненка? Він просто не прийде на вибори, бо й за Януковича йому голосувати не з руки. І тут вступають у силу адмінресурс, махінації на всеукраїнському рівні з єдиною метою – забезпечити Януковичу перемогу.
Виборець України має звикнути до єдиного опозиційного кандидата в президенти, а не вибирати його в другому турі. Не зачаровуватись ним, щоби потім не розчаровуватись. Не робити собі з нього кумира, як сказано в Біблії. Ми повинні знати, що єдиний кандидат іде саме від опозиції і представляє інтереси не лише власної політичної сили, не лише інтереси інших опозиційних партій, а й усього українства, налаштованого проти Януковича. Це має бути всенародний вибір із взаємними зобов’язаннями ще на стадії президентської кампанії.
Якщо це буде Яценюк, то не лише “Батьківщина”, а й УДАР і “Свобода” повинні щиро переконувати свій електорат у правильності вибору єдиного опозиційного кандидата в президенти. Якщо це буде Кличко, то це саме мають робити не лише УДАР, а й “Батьківщина” і “Свобода”. Зрештою, аналогічними мають бути дії опозиціонерів, якщо з’ясується, що найвищий рейтинг усе-таки в Олега Тягнибока.
Літо обіцяє бути спекотним. І не лише за прогнозами синоптиків. “Диригент” Партії регіонів Михайло Чечетов нещодавно заявив про “законсервовані тушки” “Свободи”, про потенційні “тушки” в УДАРі, про “тушки” як доконаний факт у “Батьківщині”. Мабуть, з початком нового політичного сезону ми справді побачимо пошматовані лави опозиції. Що цьому, крім гасел, протиставлять Яценюк, Кличко і Тягнибок? Адже якщо “тушка” з’являється в “Батьківщині”, то це удар по всій опозиції. Чи має опозиція важелі впливу проти бульдозера Партії регіонів? Чи зможе Юлія Тимошенко внести вирішальний внесок у боротьбу опозиційних сил проти режиму Януковича, якщо президент усе-таки наважиться звільнити її з ув’язнення, чи її голос розчиниться у новітніх проектах і балаканині, як це сталося, на жаль, з Луценком, на що й розраховував, мабуть, Янукович, відпускаючи його?
І все-таки на президентських виборах я маю намір голосувати за Юлію Тимошенко. Я думаю, що за цей час не лише світова спільнота визріє до цього, а насамперед українці зрозуміють, хто є справжнім лідером у боротьбі з режимом Януковича. Проте я проголосую за Юлію Тимошенко лише за двох обставин. По-перше, коли переконаюсь, що вона хоче змінити Систему, а не просто прийти до влади. А, по-друге, коли буду впевнений, що вона не мститиме Януковичу і його команді, а виступатиме за Справедливість.
Анатолій ВЛАСЮК
