Складається парадоксальна ситуація. Географічно Україна знаходиться в Європі, але ми мусимо проситися до Європейського союзу. Там, з огляду на режим Януковича, не дуже хочуть нас бачити, але розуміють, що для всіх буде гіршою ситуація, якщо Україна подасться до Євразійського союзу. Сам же режим Януковича, попри європейську риторику, більше схильний до Євразійського, ніж до Європейського союзу.
За роки радянщини Україна втратила свою роль геополітичного лідера. Навіть будучи засновником ООН, вона не виходила за рамки свого “покровителя” – СРСР, за яким залишалося останнє слово у внутрішній політиці та на міжнародній арені.
Не усвідомила свого геополітичного лідерства Україна й за роки незалежності. Окремі потуги заявити про себе на весь голос на кшталт присутності наших миротворців у гарячих точках планети в загальному не відображають потенційних можливостей України стати геополітичним лідером Європи, як, скажімо, Німеччина чи Велика Британія, Франція чи Італія.
Якби ми мали справді українську владу, яка насамперед дбає про національний інтерес, ця роль лише би підсилювалася. Але і в стані опозиції відсутня стратегічна лінія на геополітичну вищість України, так що в разі приходу до влади нинішніх супротивників режиму Януковича нічого суттєвого в цій царині не зміниться.
За великим рахунком, саме Україна може й повинна диктувати свою волю Європі. Не будемо зараз гадати, що сталось би, якби ми залишили собі ядерну зброю, бо в історії нема умовного способу, а всі розмови навколо цієї теми є чистої води спекуляцією. Зрештою, в нашому війську є стільки “яструбів”, що вони могли би декілька разів спопелити планету, натиснувши на червону кнопку, так що ще невідомо, який варіант був би для нас кращий: мати ядерну зброю чи радіти, що її в нас нема. Унікальність України в тому й полягає, що вона може диктувати волю Європі не з позиції сили, а по-іншому.
Втім, коли я кажу “диктувати волю Європі”, то висловлююсь фігурально. У нинішньому багатовимірному й багатополярному світі доля планети може залежати від однієї держави, яка, здається, й не претендує на роль геополітичного лідера. Саме Україна має потенційні можливості тиску на європейські рішення, вносячи суттєві корективи у світову політику. Проте, допоки ми борсаємося в євразійському болоті, жодного поступу в напрямку до зміцнення ролі геополітичного лідера не буде.
Перш ніж стати геополітичним лідером і нав’язувати свою волю, з якою би рахувалися сильні світу цього, Україні слід закінчити європейські університети. Щоби диктувати свою волю, ми мусимо стати частиною Європи, з її цінностями та пріоритетами, аби потім долати європейський космополітизм і лібералізм, що не є притаманним нашим християнським цінностям і менталітету. Найпростіше було би відгородитися від усіх – і нехай валиться світ! Але це шлях у нікуди, адже жити в цьому світі й бути вільним від нього неможливо.
Закінчити європейські університети означає для України не лише, скажімо, привести судову систему до норм демократії чи позбутися такого огидного явища, як політичні в’язні. Насамперед це значить не приймати євразійських цінностей, пов’язаних з диктатурою й абсолютною владою. Далі мова може йти про прийняття принципів демократії, коли пріоритет надається правам людини. В геополітичній стратегії України цей етап може бути вимушеним, але виправданим – як данина європейському лібералізмові й космополітизму. ( У дужках зазначу, що Європа, скажімо, очікує від нас більш ліберального ставлення до секс-меншин, і мусимо якось з цим дати собі раду). Проте в кінцевому результаті мусимо пристати до принципу “свободи народам”, адже самобутність кожної нації, а не зведення усіх народів до спільного знаменника на кшталт штучно створеного радянського є неодмінною умовою розвитку цивілізації.
Цивілізаційна місія України полягає не лише в облаштуванні Європи. Ми мусимо накидати свої християнські цінності й моральні пріоритети Росії, бо саме вони є запорукою існування планети Земля. Наші устремління мають сягати і світових висот, адже без внутрішньої перебудови тих, хто нині жонглює нашим життям, не можна сподіватися на розвиток цивілізації.
В цьому геостратегічному плані чи не останнє місце відводиться мілітарним складовим. Спроби Гітлера і Сталіна облаштувати планету закінчилися крахом – і добре, що наразі не ядерним. Проте підростають нові гітлери й сталіни, які через свою дурість і амбітність можуть поставити крапку в історії цивілізації. Україна як прадавня цивілізація має чимало інших способів і методів, крім мілітаризму і войовничої сили, аби скерувати розвиток цивілізації в розумне русло. Від нас самих залежить, чи станемо ми Богом обраним народом.
Ще древні греки попереджали нас про підводні течії цивілізації. Зрештою, в історії все повторюється, треба тільки вміти читати Божі знаки.
Пам’ятаємо, що Одисей оминув Сциллу і Харибду (говорячи сучасною мовою, символ тоталітаризму) і “застряг” на основі богині Кірки. Це символ нинішньої ліберальної Європи. І там, і тут панували й панують ситість, спокій, людям фактично уже нічого нового не треба. Але саме на острові Кірки Одісей і його побратими стали перетворюватися на свиней. На таких “свиней” перетворюється нині сита й задоволена Європа. Це чекатиме й Україну, якщо вона відмовиться від високих ідеалів духовності й національної відповідальності.
За таких обставин Україні краще би було, даруйте за грубість, нікуди не “рипатись”, аби не обрости болячками ліберальної Європи. Але перебування в болоті режиму Януковича, який дрейфує до Євразійського союзу, видається ще гіршим. Як Одісей, нам слід втікати з острову Кірки, але в нинішніх умовах усе-таки варто “перезавантажити” Європу, облаштувати її по-своєму. Україна має всі шанси виконати цю геополітичну і геостратегічну роль.
Анатолій ВЛАСЮК
Залишити коментар