Відійшов у вічність Ярослав Валюх. Декілька років тому я брав у нього інтерв’ю, яке пропоную вашій увазі.
Ярослав Васильович Валюх, якому вже далеко за 70 років, навіть не відгукнеться, якщо ви назвете його прізвище з наголосом на першому складі. Валюх – із наголосом на літері “ю”, – бо його давній предок був запорізьким козаком, людиною надзвичайної сили, який “валив” супостатів!
Мабуть, ця життєва енергія, жадоба до життя передалась і моєму співрозмовникові. Ярославові Васильовичу довелося стільки пережити, що інший би вже давно зламався, не витримав би та й просто змирився з долею. А пан Валюх ще має свіжу думку. За новизною у філософських поглядах він може позмагатися зі знаними вченими. Його пропозиція щодо збереження тепла здатна, як на мене, зробити революцію в енергетиці України.
Рамки газетної статті не дозволяють уповні розповісти про Ярослава Васильовича Валюха. Для цього треба написати книгу. Тому читачам пропоную найцікавіше.
ФІЛОСОФІЯ ЯРОСЛАВА ВАЛЮХА
На Дрогобицькому залізничному вокзалі 22 січня 1996 року була встановлена меморіальна дошка із надписом: “В цьому приміщенні в 1943 році при німецькій окупації знаходився газетний кіоск і конспіративна квартира Проводу ОУН-УПА с.Раневичі”.
Мало хто й досі знає, що продавцем у тому газетному кіоскові був якраз Ярослав Валюх, якому тоді не виповнилося ще й 18-ти років. За спеціальним паролем він приймав звідусіль посланців, які привозили підпільну літературу чи мали якісь інші нагальні справи, і скеровував їх до керівника боївки.
6 грудня 1943 року, в день свого 18-ліття, Ярослав Валюх склав присягу на Біблії і став членом УПА. Для нас, що виросли на піонерії та комсомолії, це важко збагнути, але ту клятву Ярослав Васильович проніс крізь усе життя, і для нього Україна – не порожні слова, за неї він проливав кров і не раз ризикував життям.
Ярослава Васильовича могли вбити німці (його визнали диверсантом, коли він ремонтував машини в автомайстернях під Львовом) і росіяни (коли, поранений, у складі дивізії “Галичина” потрапив у полон під Бродами). Життя у другому випадкові йому врятував капітан Радянської Армії Михайло Юрченко, який ніколи не соромився говорити українською. Спецоргани відправили Ярослава Валюха на спецперевірку вглиб Росії, і там він двічі міг загинути, отримавши важкі травми, працюючи на шахті. Але всім смертям назло вижив і навіть узяв у дружини дівчину, чий предок теж був запорізьким козаком.
Про те, як за завданням УПА Ярослав Валюх здобув у Німеччині машину зброї, можна писати детектив. Як і про те, що радянські спецоргани визнали його “власівцем”, хоча він ніколи ним не був, а в незалежній Україні його й досі не можуть реабілітувати. Ще до недавнього часу прокуратура надсилала йому відписки, посилаючись на закони неіснуючої УРСР.
Але менше з тим! Ярослав Валюх завжди зі здоровим скептицизмом ставився до життя, а допомагала йому вижити природня мудрість і народна філософія. Ярослав Васильович вважає, що і він має свій внесок у цю мудру науку.
Як відомо, все людство ділиться на чотири категорії. Це – сангвініки, холерики, флегматики та меланхоліки.
– В свою чергу, – каже Ярослав Валюх, – я прийшов до висновку, що людей також можна поділити на чотири групи в залежності від інтелектуальних здібностей. Це – люди мудрі, розумні, прогресивно мудрі і залежні. Одночасно хочу застерегти, що дурних людей у природі не буває, якщо, звичайно, вони не є психічно хворими. Кожна людина на своєму місці є професором власної справи. А тому вона гідна поваги інших людей. Отже, мудрі люди – це ті, що всі свої інтелектуальні здібності віддають своєму народові і людству, забуваючи про власні блага і блага своєї родини. Це люди інтелігентні з широким кругозором, винахідники та наукові працівники, живуть вони в нестатках. Про цих людей повинна дбати держава. Самі вони не в силах упоратися зі своїми пропозиціями та винаходами, але вони творять славу своєму народові та людству. Друга група – це розумні люди, це ті, що всі свої інтелектуальні здібності віддають для свого блага і своєї родини та близьких, а решта, що залишається, – своєму народові та людству. Це багаті люди, які свої блага утворюють за рахунок мудрих людей. Це люди, в яких засобом на існування є сила, хитрість та язик. Їх неможливо переконати, але до них також треба ставитися з повагою та пошаною. Третя група – це прогресивно мудрі люди. Це ті, що свої інтелектуальні здібності віддають народові й людству, одночасно не забуваючи про свої блага і благо своєї родини. Ці люди надзвичайно талановиті, дають самі собі раду в своїх проблемах, мають широкий кругозір в політиці, є чесними і непідкупними громадянами своєї держави. Щасливий той народ, яким керують ці люди. І, нарешті, четверта група – це залежні люди. Це ті, що свої інтелектуальні здібності мудро віддають своєму народові і своєму благові та своїй родині і близьким. Ці люди в основному залежні від влади, якій вони ретельно служать, це керівники різних підприємств, військовослужбовці, працівники міліції, служби безпеки і судочинства. Держава і суспільство повинні з великою повагою і пошаною ставитися до кожного з цих чотирьох категорій людей, бо це не їхні примхи, а їхній природний стан.
“УКРАЇНА-97” – РЕВОЛЮЦІЯ В ТЕПЛОЕНЕРГЕТИЦІ
Можна скептично ставитися до філософії Ярослава Валюха, але його пропозиція щодо теплозбереження заслуговує на якнайсерйознішу увагу.
Ще з 1965 року у його власному будинкові, що має площу 76 квадратних метрів, вмонтовано чотири батареї по сім секцій. У хаті завжди тепло, а витрати на теплозбереження – мінімальні. Ярослав Валюх змонтував власну опалювальну систему. Його ідеєю вже скористалося чимало людей, які лише дякують йому за це.
Двадцятого січня 1997 року він звернувся з листом до Президента України Леоніда Кучми з пропозицією запровадити таку ж систему теплозбереження по всій державі. Назвав її “Україна-97”. Упродовж цих років йому приходять чемні відповіді з різних інстанцій, куди Адміністрація Президента скерувала його листа, але віз і нині там.
– Пане Ярославе, в чому суть Вашої пропозиції?
– Моя пропозиція стосується удосконалення класично діючої двопровідної системи (КДДС). Принцип її побудови суперечить фізичним законам. Гарячий теплоносій від котла чи котельні повинен подаватися до апарата (батареї) у нижню горловину, а виходити через верхню. Зараз же тепло йде зверху донизу.
– Вибачте, але чи є тут якась принципова різниця?
– Кожна господиня знала ще з давніх-давен: щоб нагріти чи закип’ятити воду в горщику, полум’я чи тепло повинно бути подане знизу, тому горщик мав відповідну форму. Ми знаємо також, що в електрочайника нагрівальний елемент повинен бути розташований внизу, тому що гарячі молекули води природньо рухаються з місця, що нагрівається, догори. Відомо, що свічка, коли стоїть і горить, дає нормальне світло і тепло. Якщо повернути її навпаки, вона теж горітиме, але скільки ж воску буде скапувати з неї, не додавши енергії, яка закладена в ньому. Нарешті, ще школярі вчать, що гаряча вода набагато легша за холодну, тому вона легенько рухається догори, тобто з нижньої частини апарата (батареї) у верхню частину. Отже, рух знизу догори – природніший, ніж навпаки.
– Отже, всі ці роки теплоенергетики послуговувалися хибною теорією?
– Нині КДДС має порівняно малий коефіцієнт корисної дії, випромінювання складає приблизно 30 відсотків. В основному нагрівається верхня частина апарата. На межі між гарячою і холодною водою постійно йде боротьба між гарячими і холодними молекулами води, а тому нижня частина майже холодна або ледь тепла за рахунок теплопровідності металу – ємкості апарата (батареї). При подачі гарячого теплоносія в апарати житлового чи виробничого приміщення у цій системі діють два рухи теплоносія – турбулентний і ламінарний. Перший проходить посередині порожнини апарата, а другий омиває внутрішні стінки і передає свою енергію на зовнішню поверхню апарата, випромінюючи тепло в приміщення. Якщо згадані вище рухи зустрічають опір гарячої води, яка має природню дію знизу догори, тоді все тепло реалізується на боротьбу всередині апарата, а тому потрібно постійно додавати новий гарячий теплоносій, тобто витрачати більше електричної енергії, застосовуючи потужні електродвигуни (це те саме, що гладити котика проти шерсті, йому це боляче і неприємно). Якщо ж згадані рухи співпадають із напрямком гарячого теплоносія знизу догори, тобто з гарячою водою, яка має природню дію знизу догори, все піде на користь тепловіддачі апарата, а, значить, потрібно менше електричної енергії витрачати. У цьому випадкові гладимо котика за шерстю, йому приємно, і сили на це потрібно набагато менше. Коефіцієнт корисної дії моєї системи – понад 90 відсотків, а не 30, як у нинішньої. Для виходу України з енергетичної кризи доведеться зробити революцію в теплоенергетиці. На цю затію піде 4-5 років. Певна річ, будуть витрати, які, проте, потім швидко окупляться.
– Невже вчені мужі не розуміють переваги Вашої теорії?
– Знаєте, важко змиритися з тим, що цілі науково-дослідні інститути протягом десятиліть працювали не в тому напрямкові. Я розумію цих людей. Якщо на початках вони відкидали мою систему з порогу, то тепер, після декількох років листувань, стверджують, що вона має право на існування, хоча нічого практично не роблять для того, щоб втілити її в життя. Але я не маю наміру здаватись і думаю, що моя ідея принесе ще багато користі Україні.
Анатолій ВЛАСЮК
Залишити коментар