Кожного понеділка можновладці з ратуші очікують з великим жахом. Цього дня зазвичай проводять нараду в сесійній залі. Вже стало звичним, що саме в понеділок вхід до ратуші на час наради охороняють міліціонери, яким інколи на допомогу дають “беркутівців”.
Ця ганебна практика – не пускати людей до ратуші – розпочалася ще за часів ворогів свободи слова (журналістів, на жаль), Миколи Гука та Алли Гладун. Перший був міським головою, а друга – секретарем міської ради. Ось тоді й вирішили прийняти рішення про так званий вибірковий доступ до ратуші представників міської громади. Якщо хтось, скажімо, хотів потрапити на сесію міської ради чи на нараду, мусив заздалегідь зареєструватись. Але й це не гарантувало присутність біля можновладців, бо ті могли вирішити обмежити кількість тих, хто міг прийти, або придумати щось інше.
Все це подавалося під маркою демократичності процедури. Ось тільки вороги свободи слова забували, що є п’ята стаття Конституції України, за якою найвищим джерелом влади є народ, і тридцять четверта стаття Основного Закону, де чорним по білому написано, що кожний має право на отримання інформації й її розповсюдження.
Ганебну практику не пускати людей до ратуші продовжили за каденції Олексія Радзієвського. Щоправда, все набуло більш вишуканих і підлих форм. Уже не допомагають ні попередні реєстрації, ні прохання депутатів, ні інші форми законного впливу. Просто на дверях стоять міліціонери та “беркутівці” й прорвати їх чіпкі “обійми” не вдається.
Ну, з Олексієм Васильовичем все зрозуміло, він не журналіст і не розуміє, що таке свобода слова. Але ж у нього є права рука – секретар міської ради Тарас Метик, який нещодавно відсвяткував тридцятиріччя свого закінчення факультету журналістики Львівського університету. Мав би чоловік розуміти, що таке свобода слова, але насправді виступає ворогом цього основоположного чинника, закріпленого не лише в Конституції України, а й в міжнародних актах, до яких приєдналась Україна.
Дійшло навіть до абсурду. Коли Олексій Радзієвський хворів, а Тарас Метик виконував обов’язки міського голови, учасники понеділкової наради в ратуші ховалися від людей в інших кабінетах, аби поговорити. Це ж як треба боятися громаду, аби втікати від неї!
Втім, уже тепер громаду таки слід боятися, бо вона не має більше наміру терпіти чванства чиновників, які порушують їхні конституційні права. Минулого понеділка дрогобицькі підприємці в буквальному розумінні цього слова в стінах ратуші … покусали керуючого справами виконкому Дрогобицької міської ради Євгенія Шильника, порвали на ньому сорочку, розбили окуляри. Подейкують, що ще й вдарили в сороміцьке місце. Відразу зазначу, що я проти таких радикальних мір й змушений засудити дії підприємців. Проте, з іншого боку, розумію, чому вони вдалися саме до цього і чому їхній гнів вилився на Євгенія Шильника.
Євгеній Шильник уже давно не виконує лише властиві йому функції як державного службовця. Здавалося б, посада керуючого справами вимагає одного: сиди собі спокійно в кабінеті, перекладай папери з однієї купки на іншу й ні про що інше не думай. Звичайно, я пишу про це іронічно, бо керуючий справами має свої функціональні обов’язки, які повинен виконувати. Але серед цих обов’язків точно нема функції держиморди при міському голові.
Не сьогодні і не вчора керуючий справами Євгеній Шильник став виконувати невластиві йому за посадовими обов’язками функції. Зокрема, мова йде про те, що, скажімо, під час звіту міського голови він з групою так званих спортсменів не пускав до сцени людей, які прийшли до Народного дому імені Івана Франка. А тепер він постійно не пускає представників дрогобицької громади до сесійної зали, якщо там відбуваються сесії та наради. Спочатку робив це, як кажуть, на дальніх підступах, біля дверей ратуші, з допомогою міліції та “беркутівців”, а тепер вв’язується у рукопашний бій в буквальному розумінні цього слова біля самої сесійної зали. Причому, як стверджують очевидці, він штовхає жінок у груди. Лікарі, які лікують онкологію, категорично забороняють це робити, бо є велика ймовірність, що після подібних дій у жінок може виникнути рак грудей.
Я не знаю, чи подібне завдання бути держимордою поставив Євгенію Шильнику Олексій Радзієвський, чи ця дурнувата ініціатива іде з боку самого керуючого справами, який вислужується перед міським головою. Як би там не було, але за свої вчинки Євгенові Шильнику доведеться відповідати самому, бо Олексій Васильович його не захистить. Останні події в ратуші в цьому переконують.
Тепер хотів би глянути на цю проблему з іншого боку. Мова йде про те, як дрогобицькі можновладці використовують міліцію в своїх ницих цілях.
Нещодавно я дав запит на інформацію на ім’я дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського. Мене, зокрема, цікавило наступне:
“10 червня 2013 року під час проведення наради в сесійній залі Дрогобицької міської ради вхід до ратуші охороняв наряд міліції, який не пропускав представників дрогобицької громади всередину приміщення.
Прошу надати інформацію про те, на підставі якого документу це було зроблено (розпорядження міського голови, рішення виконкому, постанова сесії, інше).
Прошу надати текст цього документу і його вихідні дані”.
І ось яка відповідь надійшла за підписом Тараса Метика:
“По наслідках розгляду Вашого запиту на інформацію № 611 від 13 червня 2013 року повідомляємо, що забезпечення громадського порядку здійснюється працівниками міліції на підставі статті 10 Закону України “Про міліцію”.
Розпорядчих актів, якими додатково покладаються на працівників міліції обов’язки забезпечувати громадський порядок, Дрогобицька міська рада, її виконавчі органи та посадові особи не приймали”.
Насамперед хочу зазначити, що запит на інформацію я надсилав на ім’я міського голови, а відповідь отримав від секретаря міської ради. Чинне законодавство передбачає, що відповідь надсилає той чиновник, на чиє ім’я надісланий запит. До речі, прокуратура вже звертала увагу дрогобицьких можновладців на це порушення, але віз і нині там. Чимало дрогобичан теж скаржаться, що пишуть вони на ім’я Олексія Радзієвського, а відповідь підписує його перший заступник Олександр Коростельов чи той же Тарас Метик. Причому відбувається це не лише тоді, коли міський голова знаходиться на лікарняному чи у відрядженні, а й тоді, коли денно і нощно працює на благо рідного Дрогобича.
Крім того, стає очевидною логіка дрогобицької влади. З’ясовується, що представників дрогобицької громади розглядають виключно як порушників громадського порядку, що випливає зі змісту відповіді Тараса Метика. Цим самим дрогобицька влада вбиває трьох зайців: відводить від себе підозру в анти-демократичності, не визнає права громади на захист своїх конституційних прав, звинувачуючи її в порушенні громадського порядку, і переводить усі стрілки на міліцію.
Анти-демократичність дрогобицької влади вже ні в кого не викликає сумніву. Олексій Радзієвський, Тарас Метик, Олександр Коростельов, Євгеній Шильник, інші можновладці діють непрозоро, а, будучи представниками меншості дрогобицької громади, нав’язують їй свої рішення, що в багатьох випадках призводить до незворотності дій. Досить нагадати підступні рішення виконкому щодо встановлення антени на Сагайдачного чи рішення щодо ринку, закриття шкіл і таке інше. Лише спротив громади змушує владу давати задній хід, але потім, за інших обставин, все-таки влада продовжує свою антинародну політику.
Звинувачуючи громаду в порушенні громадського порядку, влада цинічно знущається над громадою, забуваючи, що під час передвиборчої кампанії обіцяла захищати права громади. Хочу зазначити, що громада змушена захищати свої права, бо бачить, що влада й не думає цього робити. Не завжди ця відповідь є толерантною й адекватною, але в нинішніх умовах громада змушена діяти саме так, а не інакше, коли мова йде про захист робочих місць і здоров’я й самого життя окремих представників громади. Зрештою, ще раз відсилаю владу до п’ятої і тридцять четвертої статей Конституції України, щоби вона нарешті зрозуміла, що не можна маніпулювати думкою й вводити громаду в оману.
Нарешті про міліцію. В Конституції України й законах України чітко окреслені її права й обов’язки. Суть функцій міліції зводиться до того, аби стояти на сторожі інтересів народу. На жаль, в Україні міліція стоїть на сторожі можновладців і особливо так званої Сім’ї, захищаючи інтереси Януковича та наближених до нього осіб. За даними соціологічних досліджень, міліції довіряє лише один (!) відсоток населення, тобто навіть не всі міліціонери і члени їхніх сімей довіряють правоохоронцям.
На мою думку, дрогобицька міліція стала заручником дрогобицької влади. Не виконуючи своїх прямих функцій, не захищаючи представників дрогобицької громади від свавілля влади, міліція всю свою енергію скерувала проти тих, хто відстоює свої законні права на працю, здоров’я і саме життя, що закріплено в Конституції України. Якби не відверта брехня дрогобицьких можновладців, що, мовляв, всі проблеми розв’язано, представники громади не штурмували би щопонеділка приміщення ратуші, не відбувалося би подібних інцидентів. У випадку з Євгенієм Шильником міліція показала свою повну безпорадність. Це має стати пересторогою для дрогобицької влади, бо навіть озброєні до зубів міліціянти, “беркутівці” чи так звані спортсмени не зможуть захистити її від обуреної громади. Завдання влади – не провокувати подібних конфліктів, розв’язувати чесно й прозоро проблеми громади, а не втікати в кущі під час небезпеки. Міліція ж повинна визначитися, чиї інтереси насправді вона захищає – дрогобицької громади чи можновладців. Офіцерам міліції і простим міліціонерам не слід виконувати злочинних наказів керівництва, якщо такі поступають, бо в іншому випадку вони нестимуть відповідальність за скоєні злочини чи бездіяльність.
Відповідь Тараса Метика на мій запит вважаю відпискою. Справа в тім, що в згадуваній десятій статті Закону України “Про міліцію” є тридцять три пункти, які регламентують основні обов’язки міліції. Який з цих пунктів мав на увазі Тарас Метик?
Натомість, згідно Закону України “Про міліцію”, “працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов’язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції”.
Невже дрогобицька міліція не розуміє, що проти дрогобицької громади мало не щодня вчиняють правопорушення і це відбувається з мовчазної згоди дрогобицької влади та завдяки її бездіяльності? То чому вона не припиняє і не попереджує правопорушення, не рятує людей, не надає допомогу особам, які її потребують, не встановлює і не затримує осіб, які вчинили правопорушення? Запитання, звісно, риторичне. А відповідь проста: допоки міліція не служитиме громаді, не витягатиме на чисту воду можновладців, матимемо те, що є.
Як стало відомо, наразі Євгеній Шильник не звернувся за допомогою до правоохоронців. Мабуть, йому соромно, що став жертвою розгніваних жінок. А, може, зрозумів, що воювати з громадою не можна? Може, зрозумів, що підприємці дали йому гідну відсіч, бо він порушував їхні конституційні права?
Як довго ще міліція охоронятиме можновладців від розгніваної громади? Коли нарешті понеділок для Дрогобича стане звичайним робочим днем?
Анатолій ВЛАСЮК
Ім’я дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського може сміливо увійти в сучасні посібники з політології. Він чи не “найуспішніший” мер, який собі на користь сповна використав так званих “тушок”, про які ми здебільшого говоримо, маючи на увазі Верховну Раду України. Проте й на місцях цей огидний процес дав свої метастази. 
