Повідомляємо, що згідно рішення сесії Львівської обласної ради від 25 червня 2013 року була створена виїзна депутатська комісія Львівської обласної ради по скаргах територіальної громади міста Дрогобича щодо зловживань місцевою владою.
Комісія буде працювати за адресою: м. Дрогобич, вул. Т.Шевченка 2.
Тел: 097-154-69-18, 098-721-34-27.
Запрошуємо всіх небайдужих дрогобичан взяти участь у роботі комісії.
Територіальна громада м. Дрогобича
Напомним, ночью 27 июня в райцентре Врадиевка Николаевской области милиционерыЕвгений Дрыжак, Дмитрий Полищук и таксист Сергей Рябиненко изнасиловали и избили продавщицу 29-летнюю Ирину Крашкову.
— Дело об изнасиловании на треть развалено, — говорит 34-летний Ярослав Дунаев, который защищает интересы потерпевшей. — В таких делах очень важны первые часы после преступления, когда изымают доказательства. Ирина и ее родственники юридически осведомлены плохо, проворонили главное. Обвинение в суде рассыплется.
Почему?
— Ирину сразу повезли в больницу, помыли и положили на операцию. А нужно было сохранить доказательство — взять биологические мазки. Коллеги Дрыжака и Полищука изъяли главные доказательства — то же белье. Где гарантия, что они не подменили его на чистое? Полищук и Дрыжак с первого дня были в больнице, могли контролировать процесс.
Их обвиняют и в грабеже, потому что у Ирины Крашковой исчезли сумочка, телефон и сережка.
— Криминал будет, когда эксперт оценит похищенное более чем в 70 гривен. Не думаю, что сумочку или телефон оценят дороже. А сережку, скажут, сама потеряла.
Очень важны первые часы после преступления, когда изымают доказательства
А тяжелые телесные повреждения?
— Ирина — сильная женщина. Невзирая на тяжелые травмы, держится, дает показания. Адвокат насильников в суде будет требовать, чтобы их переквалифицировали на средние. Сейчас народные депутаты пиарятся, что взяли дело под контроль. Но до сих пор неизвестно, есть ли акты судебно-медицинского осмотра Ирины. Их нужно два: первый должен подтверждать характер насильственных действий, второй — что женщина не покалечила себя сама. Это не просто врачебный эпикриз, а именно акт судебно-медицинской экспертизы.
Почему к изнасилованию, грабежу и причинению повреждений не добавили статью “Покушение на убийство”?
— Обвинения по такой статье в судах быстро рассыпаются. Нет же свидетелей, которые видели открытые угрозы. А возвращение на место преступления милиционеры и таксист будут трактовать приблизительно так: “Поняли вину, решили помочь”.
Почему люди разгромили участок милиции во Врадиевке?
— Тамошнее руководство милиции допустило четыре ошибки: повреждения квалифицировали как легкие, преступление пытались скрыть, задержали только таксиста Рябиненко, запугивали людей по домам. Наложилось еще недовольство врадиевчан из-за нераскрытого убийства Алины Поркул (18 января 2011 года во Врадиевке убили 15-летнюю Алину Поркул. Преступление до сих пор не раскрыли — “ГПУ”).
Могут все повесить на таксиста, а другим дать символические сроки
Как вновь назначенному начальнику спасти ситуацию?
— Не прессовать народ за погромы и довести следствие до конца. Но от него ничего не зависит. Все решает областное руководство. Даже если Парсенюка (начальник Николаевского областного управления внутренних дел. — “ГПУ”) уволят, там останутся его люди, методы работы не изменятся.
Насильников посадят?
— Шансов 50 на 50. В Николаевской области система отмазывания преступников доведена до автоматизма. Могут все повесить на таксиста, а другим дать символические сроки. Однако судья может вынести и справедливый приговор, чтобы не возмущать народ. Как это было с делом Макар (18-летнюю Оксану Макар 9 марта 2012 года изнасиловали и пытались убить Максим Присяжнюк, Артем Погосян и Евгений Краснощек. Первый получил 15 лет тюрьмы, второй — 14, третий — заключен пожизненно. — “ГПУ”).
Местных накажут за погром милицейского участка?
— Первые полгода — нет, потом — да. Начальника областной милиции даже не уволили, а лишь временно отстранили. Ситуация изменится сама собой. Потом. Когда большинство людей созреют к бунту и будут создавать народные отряды самообороны.
Елена ГОРДЕЕВА
У Трускавці, де щороку відпочивають і оздоровлюються тисячі українців та іноземців, жорстоко винищують вуличних тварин. За останній тиждень лише на одній з вулиць міста – вул. Сагайдачного – жорстоко отруїли 16 щенят. Ще трьох дорослих псів потруїли в ніч з понеділка на вівторок
Як розповіли «Львівському порталу» зоозахисники та мешканці вулиці Сагайдачного, тварини помирали у важких муках протягом двох-трьох годин і дуже сильно скавчали, від чого мешканці вулиці не могли спати. «Це було страшно. Собаки в агонії вмирали по 2-3 години, бо від тих протитуберкульозних засобів у тварин розривались легені. Вони дуже сильно скавуліли, люди не могли спати, виходили на двір, намагались їх врятувати. Я викликала міліцію, але коли вони прибули на місце, від одного з них прозвучала така фраза: «Ми зараз їх самі всіх переб’ємо», – розповіла мешканка Трускавця пані Тетяна.
Жінка стверджує, що жорстоке нищення тварин відбувається не лише на їхній вулиці, але й загалом по всьому місту. «Собак у нас винищують масово, місцеві жителі та відпочивальники шоковані такою ситуацією», – каже пані Тетяна.
Натомість правоохоронці, за її словами, нічого не роблять, на заяви людей не реагують, кримінальні провадження не заводять. За твердження зоозахисників, за усім цим стоїть місцева влада, яка дала наказ винищити у місті всіх собак.
«Вуличних собак винищують люди мера Трускавця. Один з них – це нотаріус Трускавецької міської ради Руслан Панькевич. Він постійно труїть собак. Одного разу він мені сказав: «Ви ще побачите, що ще буде потім!». А що тут ще говорити, якщо сам міський голова Трускавця якось сказав, що поки він буде на посаді мера, ні одного пса в Трускавці не буде», – зазначила пані Тетяна.
Жінка також додала, що вона неодноразово писала заяви в міліцію, але їх не передали на розслідування. Як з’ясувала вона згодом, заяви взагалі не були зареєстровані. «Уже три місяці я не можу добитися реакції на мої дві заяви, які я писала ще у березні», – зазначила вона.
Про причетність людей мера Трускавця Руслана Козира до вбивств беззахисних тварин розповідає й зоозахисниця Трускавця Лідія Буга. Жінка зазначає, що його колега з Асоціації мисливства Іриней Луценко, з яким він часто полює, постійно отруює або відстрілює собак. Л.Буга не раз ловила чоловіка за фактом вбивства, фотографувала його і фіксувала убитих тварин.
«Тварин у місті винищують будь-якими методами. Я неодноразово ловила І.Луценка за цими фактами, бачила як він перевозив тварин у своїй машині. Я фотографувала його, фіксувала факти убивства. До Євро-2012 він 1,5 роки винищував тварин у нашому місці. Неодноразово я зверталася до правоохоронців, викликала їх на місце події, але самі ж міліціянти сказали мені, що їм був даний наказ від мера міста не чіпати цього чоловіка. Тут нічого не можна зробити, навіть попри те, що було безліч заяв від мешканців міста, від відпочиваючих», – розповіла Лідія Буга.
«Львівський портал» намагався взяти коментар з цього приводу у міського голови Трускавця Р.Козира. Однак мер курортного міста не брав слухавку. Проте редакція готова в будь-який момент розмістити його відповідь на закиди жителів. Проте Трускавецька міська рада давала відповіді на запит газети “Ратуша”, коли минулого року у місті масово розстрілювали собак. На що вони отримали відповідь за підписом міського голови про те, що Трускавецька міська рада уклала на 2012 рік угоду з благодійним фондом «Життя для тварин» з Дрогобича, який буде займатися утриманням та стерилізацією відловлених безпритульних тварин.
Натомість у ВЗГ ГУ МВСУ у Львівській області нам пояснили, що до них надходять в день тисячі заяв і тому, щоб порушити кримінальне провадження, їм потрібно надати відповідні докази – у випадку отруєння собак це фотографії, відеоматеріали, висновки експертизи розтину, і зрештою саму заяву. «Багато людей скаржаться, що вони звертались до правоохоронців, писали заяви. Але коли ми починаємо з’ясовувати хто, що і коли писав заяву – одразу люди зізнаються про те, що не писали, не зверталися, не проводили розтини, бо не знали, і тому подібне», – зазначили у ВЗГ ГУ МВСУ у Львівській області.
А поки у Трускавці продовжують труїти собак. За словами Лідії Буги, останнім часом отруїли близько 40 лише щенят – і це лише зафіксовані людьми факти. А протягом останнього тижня на вулиці Сагайдачного, як розповіла Л.Буга, отруїли 16 щенят. Одне вдалося врятувати – його порятунком зайнялася пара із Черкас, яка на даний момент відпочиває у готелі «Лісова пісня».
«Протягом минулого тижня у нас щодня труїли по 3-4 цуцики. Ми кололи їм і В6 і сироватку вводили, але нічого не допомогло. Їх потруїли щурячою отрутою, а дорослих собак – протитуберкульозним засобом. Лише одного цуцика вдалося врятувати, його лікуванням зайнялася пара із Черкас. Вони зараз виготовляють для нього паспорт і збираються його забрати до себе додому», – додала Л.Буга.
Сьогодні ці люди мають намір піти до прокурора міста із відповідною заявою, до них має приєднатися ще дві жінки із заявами-скаргами.
11 липня поляки мали би вшановувати День пам’яті мучеництва кресов’ян. Проте ця пропозиція не була підтримана більшістю сенаторів. Натомість вони в своїй ухвалі трагічні події 1943 року на Волині назвали “етнічною чисткою з ознаками геноциду”.
В ухвалі польського сейму сказано, що “9 лютого 1943 року нападом загонів УПА на волинське село Поросля почалася жорстока акція фізичного знищення поляків, яку проводили бандерівська фракція Організації українських націоналістів і Українська повстанська армія”, що “жертвами антипольської акції УПА стали близько 100 тисяч поляків”, що “Сенат вшановує пам’ять всіх поляків, які стали жертвами масових убивств на Волині й інших територіях і висловлює впевненість, що пам’ять про них повинна назавжди стати частиною польської історичної свідомості”, що “щире єднання” Польщі й України “може бути побудоване тільки на правді й спільному осуді злочинів”.
На жаль, крапка в цій історії ще не поставлена. Останнє слово залишається за Сеймом, і можна лише здогадуватись, яке рішення він прийме.
Польським політикам, які зробили суттєвий крок назад в оцінці подій Волинської трагедії 1943 року, підіграли представники Партії регіонів і комуністи. Вони виступають навіть радикальніше за деяких політиканів сусідньої держави. Їхнє послання сичить ненавистю до українського й неодмінно перекидається місток до сучасних українських націоналістів, чомусь неодмінно пов’язаних лише зі “Свободою”.
За цю ухвалу Сейму проголосувало 55 зі ста сенаторів. Це слід враховувати, що абсолютної більшості ні серед можновладців, ні тим більше серед громадськості у цьому дражливому питанні нема. Але демократична процедура, якої в тім числі дотримується Польща, не дозволяє заплющувати очі й стверджувати, що проблема розв’язана.
Історична формула “Вибачаємо й просимо вибачення!” часів Кучми-Кваснєвського не спрацювала. Нинішній рецидив пов’язаний не лише з радикалізацією у польському й українському суспільствах, на що теж слід зважати. Але скільки би документів з приводу Волинської трагедії 1943 року щороку не з’являлося на світ Божий, все одно знайдуться негідники, які заробляють на цьому політичний капітал. Адже маємо достатньо свідчень про голодомор як геноцид чи, скажімо, про справжню зловісну роль Сталіна, але супротивники українського й сталіністи торочать своє.
У всіх цих питаннях гору бере політичний, а не історичний і суто людський підхід. При цьому громадськість стає на бік тієї чи іншої політичної сили через свої прихильність або уподобання, а не може винищитися над тим, що історія – це не дати й ідеологія, а насамперед люди, які стали жертвами геополітичних і геостратегічних розбірок тиранів. Як тільки ми це усвідомимо, все відразу встане на свої місця.
Українська й польська громадськості мають унікальний шанс зупинити процес взаємного несприйняття. Перш за все, цим шансом мали би скористатися політики, але вони продовжують діяти в своїй ідеологічній зашореності, бо громадськість, за великим рахунком, залишається байдужою й не має на них важелів впливу.
Не можна написати спільної українсько-польської історії, бо в наших народів вона різна. Доволі часто ми опинялися по різні боки барикад. На жаль, минуле в багатьох своїх проявах не може нас об’єднати, тому слід дивитися вперед і думати про майбутнє. Спільна боротьба з російським шовіністичним імперіалізмом в його новітній упаковці – євразійстві – зможе допомогти знайти багато спільних точок дотику, як і облаштування Європи, підвищення ролі Польщі й України в розв’язанні світових проблем.
Дні вшанування пам’яті українських і польських жертв не повинні роз’єднувати. Сподіваюся, що полякам усе-таки вистачить мужності не піддаватися на провокації й не встановлювати День пам’яті мучеництва кресов’ян.
Анатолій ВЛАСЮК
Деякі бориславські можновладці на законних підставах скористалися своїм правом на отримання земельних ділянок за час нинішньої каденції.
Зокрема, депутат Бориславської міської ради Ігор Михаць, якого дехто вважає правонаступником нинішнього міського голови, за цей час одержав дві земельні ділянки.
Спочатку рішенням № 189 сесії Бориславської міської ради від 25 березня 2011 року йому передали як фізичній особі-підприємцю земельну ділянку площею 5801 квадратний метр на вулиці Симона Петлюри, 19, “в” у Бориславі в оренду терміном на п’ять років із земель запасу міста для виробничих потреб.
Відтак 29 лютого 2012 року сесія Бориславської міської ради прийняла рішення № 543, за яким Ігор Михаць знову ж таки як фізична особа-підприємець одержав земельну ділянку площею 0,7488 гектара на вулиці Трускавецькій, 125, “б” у Бориславі в оренду терміном на п’ять років для виробничих потреб.
Олегові Кобилецькому, який є членом виконкому Бориславської міської ради, рішенням № 78 сесії Бориславської міської ради, яка відбулася 28 січня 2011 року, затвердили проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність для будівництва та обслуговування гаражу з наступною видачею державного акту на право власності на землю.
Скористався своїм правом і міський голова Борислава Володимир Фірман, чим породив чимало домислів і чуток, ба, навіть звинувачень з боку простих бориславців, які у кожному наданні земельної ділянки вбачають махінації міської влади.
Рішенням № 795 сесії Бориславської міської ради, яка відбулася 23 листопада 2012 року, Володимирові Фірману затвердили проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 687 квадратних метрів на вулиці Дрогобицькій, 53, “а” в Бориславі та передали її йому в оренду терміном на п’ять років для обслуговування нежитлової будівлі.
Відсутність публічної інформації про земельні ділянки бориславських можновладців не сприяє довірі до влади.
Анатолій ВЛАСЮК
1
2
3
4
5
6
7
Редакція газети “Тустань” оголошує конкурс на звання “Найкрасивіша дрогобичанка липня 2013 року”. Надішліть есемеску з номером найкрасивішої дрогобичанки на телефон 067-367-8019 до 31 липня включно. Світлини Галини ЛУЦІВ
Ім’я дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського може сміливо увійти в сучасні посібники з політології. Він чи не “найуспішніший” мер, який собі на користь сповна використав так званих “тушок”, про які ми здебільшого говоримо, маючи на увазі Верховну Раду України. Проте й на місцях цей огидний процес дав свої метастази.
Першою “тушкою” в команді Олексія Радзієвського став Тарас Метик. Очевидно, пропозиція стати секретарем Дрогобицької міської ради надійшла йому ще під час передвиборчої кампанії Олексія Радзієвського, тому Тарас Михайлович робив усе можливе й неможливе, аби стати депутатом. Тарас Метик є представником Конгресу українських націоналістів, був першим демократично обраним головою Дрогобицької районної ради, а Олексій Радзієвський, будучи народним депутатом України, не проголосував за те, аби визнати голодомор геноцидом. Цілком очевидно, що ідеологічні протиріччя не могли стати на заваді меркантильним інтересам двох ласих до влади чоловіків.
Другою “тушкою” в команді Олексія Радзієвського стала Віра Байса. Це був удар під дих національно-демократичним силам Дрогобиччини. Проте в Біблії сказано: “Не сотвори собі кумира”. Ті, хто давно знав Віру Іванівну й її меркантильні інтереси, розумів, що немає нічого дивного в цьому вчинку ласої до влади жінки.
А потім “тушки” посипалися до ніг Олексія Радзієвського, як з рогу достатку.
Першими не витримали депутати від Партії захисників Вітчизни, які під час передвиборчої кампанії підтримували основного суперника Олексія Радзієвського на виборах дрогобицького міського голови – Богдана Мозоля. Заручниками “папи” згодом стали керівники комунальних підприємств, відділів та інші особи, чиє перебування на керівній посаді напряму залежало від волі міського голови.
Я би не поспішав зараховувати до “тушок” тих, хто був у команді Олексія Радзієвського під час передвиборчої кампанії, а потім став депутатом Дрогобицької міської ради. Здебільшого вони йшли від “Сильної України”, яка потім розчинилась у Партії регіонів. Проте багато з них розуміють, що Олексій Радзієвський нині не той, ким був колись, і це порівняння йде в гірший бік. Це їхній вибір. Шкода, що їм не вистачає політичної й просто людської мужності, адже вони бачать, до чого призвело Дрогобич керівництво Радзієвського-Коростельова-Метика.
“Тушками” стали ті, хто мав би бути в опозиції до міського голови, – зокрема, представники Фронту змін, який зараз влився до “Батьківщини”.
Схоже, що й “Батьківщина” у повному складі поповнила склад “тушок” Олексія Радзієвського.
На останньому засіданні Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини, яке з дива відбувалося в стінах ратуші, Олексій Радзієвський, відповідаючи на запитання Юрія Модрицького, фактично визнав, що Михайло Лужецький є “тушкою” в нашому розумінні, а плата за це – посада керівника так званого Інституту міста й лояльне до міського голови голосування на сесіях.
Схоже, що “тушкою” став і “останній із могікан”, “головний опозиціонер” Михайло Ваврин. Принаймні публічне “братання” з Олексієм Радзієвським на тому доленосному засіданні в ратуші, дивний спокій на останніх сесіях наводять на сумні роздуми. Хотів би помилитися щодо Михайла Васильовича, але факти – річ уперта.
Дещо раніше “тушкою” став Сергій Гориславський, лідер Дрогобицької організації Партії регіонів, який разом з Михайлом Вавриним найбільше дошкуляв Олексієві Радзієвському на сесіях, а тепер де тільки може захищає міського голову.
Яка причина “тушкування” в Дрогобичі? Та сама, що в Україні й цілому світі. Люди без ідеологічних переконань (їхню словесну риторику, носіння вишиванок й таке інше не слід брати до уваги), маючи меркантильні інтереси, які не сягають далі власного “корита”, роблять те, що й мають робити ті, в кого нема совісті. При цьому вони завжди знаходять виправдання своїм вчинкам, посилаючись на обставини, в тім числі й сімейні, але від цього не змінюється сутність їхніх діянь.
Мені здається, що Олексій Радзієвський з великим презирством ставиться до всіх цих “тушок”, як диктатор до рабів. Вони далися йому малою кров’ю, не довелося платити великих грошей, якщо він узагалі їх платив. Здебільшого відкуповувався земельними ділянками, посадами й іншим “непотребом”, що не било по кишені.
“Тушкування” дало можливість Олексієві Радзієвському уникнути найголовнішої помилки Миколи Гука, який не знайшов взаєморозуміння з депутатами. Олексій Радзієвський фактично знищив у Дрогобичі опозиційні сили, прикоськавши їхніх лідерів. Найбільше, чого вдалося Олексієві Радзієвському з допомогою “тушок”, – так це дезорієнтувати дрогобицьку громаду.
Проте в Дрогобичі є здорові сили, які розуміють, ким насправді був, є й залишився Олексій Радзієвський. Ставши міським головою, він мав останній шанс довести громаді, що є патріотом Дрогобича, дбає про громаду, а не працює на власну кишеню. Проте це Боже випробування Олексій Радзієвський не пройшов. Винен у цьому не лише він, а й дрогобицька громада, яка вкотре повірила йому, але не зробила так, аби унеможливити занепад Дрогобича, не дати можливості безідейним і меркантильним політиканам диктувати свою волю древньому місту.
Цілком очевидно, що для того, аби повернути Дрогобичу його моральне обличчя, повинно настати повне перезавантаження влади. Не лише Олексій Радзієвський, “тушки” і так звана опозиція повинна зійти з політичної арени. Дрогобичани мають визріти, що до влади повинні прийти нові люди, для яких поняття честі й совісті, професіоналізму та порядності є на першому місці. В іншому випадку дрогобичани, як і всі Україна, борсатиметься в болоті “тушок”.
Анатолій ВЛАСЮК
Вдруге поспіль актори Бориславського театру імені Петра Телюка завойовують перше місце на конкурсі в Очакові.
Якщо минулого року театральні колективи брали участь у Всеукраїнському конкурсі, то цьогоріч він став міжнародним.
Всього до Очакова з’їхалося двадцять п’ять театральних колективів. Тим вагомішою є перемога бориславських театралів.
Шкода, що до цього тріумфу не дожив Петро Телюк, який жив театром і вірив у своїх вихованців.
Двічі поспіль вигравати на престижному конкурсі – ознака не лише таланту, а й стабільності. Мабуть, бориславській владі слід пристальніше придивитися, в яких умовах працюють самодіяльні актори й надавати їм дієвішу допомогу, адже вони творять славу рідному місту. Тепер про Борислав знають не лише в Україні.
Анатолій ВЛАСЮК
З восьмого липня 2013 року головним редактором трускавецької газети “Франкова криниця Підгір’я” стане Ірина Циган, яка замінить на цій посаді Володимира Ключака.
Засновником видання є санаторій “Карпати”, але всі розуміють, що газетою фактично керує керівник оздоровниці Лев Грицак. Останнім часом він критикував Володимира Ключака. На нашу думку, газета не є кращою чи гіршою за інші на Дрогобиччині. Проблема полягає в тому, що журналісти служать не Свободі Слова, а конкретному власникові.
Однією з причин відставки Володимира Ключака називають поліпшення стосунків Лева Грицака з міським головою Трускавця Русланом Козирем. Як відомо, під час передвиборчої кампанії й після неї на адресу мера лунало чимало критики на шпальтах “Франкової криниці Підгір’я”. Схоже, що тепер її не буде взагалі. Подейкують, що окремі номери газети виходитимуть російською мовою.
Як відомо, на початках своєї журналістської діяльності Володимир Ключак нещадно критикував Лева Грицака, а потім став членом його команди. Сам Лев Грицак був членом “Батьківщини”, потім побив горщики з цією політичною силою й очолив у Трускавці Партію регіонів. Однак це не допомогло йому втретє стати міським головою Трускавця.
Анатолій ВЛАСЮК
Історія новітнього українського президентства схожа на “зебру”: біла смуга – чорна смуга, “добрий” президент – “поганий” президент. Причому точка зору залежить від того, з якого боку Дніпра дивитися.
Спочатку був “добрий” (чи “поганий”, як для кого) Кравчук, на зміну якому прийшов “поганий” (чи “добрий”, як для кого) Кучма. Відтак розпочався новий цикл: на зміну “поганому” (чи “доброму”, як для кого) Кучмі прийшов “добрий” (чи “поганий”, як для кого) Ющенко. І знову зміна декорацій: замість “доброго” (чи “поганого”, як для кого) Ющенка прийшов “поганий” (чи “добрий”, як для кого) Янукович.
Тут, правда, маємо два нюанси. “Добрі” для одних і “погані” для інших Кравчук і Ющенко з плином часу таки стали “поганими” для більшості, навіть для тих, хто свого часу голосував за них, а Кучма відбув два президентські терміни, чого собі бажає й Янукович.
Якщо Янукович хоче зберегти логіку президентської “зебри”, то опозиція в особі насамперед Яценюка, Кличка і Тягнибока хоче цю логіку поламати. Зрештою, мова йде про президентські вибори, а не футбольний матч, коли вболівальники оцінюють шанси команд за перемогами у попередніх поєдинках. Та навіть у футболі бувають випадки, коли команда, що має більше поразок, виграє у свого іменитого суперника. Особливо коли боротьба йде за Кубок. Президентські вибори – той же Кубок чи, якщо хочете, Булава з великої літери. Так що опозиція має всі шанси поламати логіку президентських протистоянь.
Мабуть, ні в кого не викликає сумнівів той факт, що президентська гонка вже формально розпочалася. Відомі й основні її гравці. З одного боку, це Віктор Янукович, з іншого – Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок. Суттєві корективи в президентську кампанію могла би внести Юлія Тимошенко, але навряд чи зараз хтось зможе серйозно спрогнозувати, що її допустять до виборів.
Можна говорити про позитивні й негативні моменти того, коли партія влади має єдиного кандидата в президенти. Плюс для неї в тому, що навколо Віктора Януковича гуртуються всі, хто ще не позбувся радянських стереотипів і на дух не переносить будь-яку опозицію. Мінус у тому, що якщо стануться будь-які передбачені Конституцією України форс-мажорні обставини і Віктор Янукович не зможе виконувати обов’язки президента, а, значить, балотуватися на другий термін, – то партія влади опинититься в ще гіршому становищі, ніж нині перебуває опозиція.
Навряд чи так відразу вам вдасться назвати прізвище людини, яка могла би замінити Януковича. Ні, звичайно, можна буде говорити про декілька більш чи менш значимих фігур, але все залежатиме від того, чия позиція з усіх груп впливу всередині Партії регіонів візьме гору. Тоді нинішнє протистояння за лідерство всередині опозиції видасться дитячою забавкою.
Щось подібне ми спостерігаємо нині навколо посади Азарова. Вже давно кажуть, що йому пора у відставку, але Янукович ще роздумує. Спочатку фаворитом у прем’єрській гонці вважали Арбузова, але щось не склеїлося, бо одна справа сидіти в затишному кабінеті керівника Національного банку й розуміти, що гроші потребують тиші, а зовсім інша – брати на себе відповідальність, у тім числі насамперед публічну, за розв’язання економічних і соціальних проблем. Потім заговорили про Близнюка, колишнього донецького міського голову і міністра ЖКГ. Цю людину найбільше сприймав Янукович, і вирішальну роль тут відігравали радянські стереотипи. Але ж на посаді прем’єр-міністра треба насамперед працювати в поті чола і розв’язувати ті ж економічні та соціальні проблеми, а тут навіть на посаді міністра Близнюк не зміг себе яскраво проявити. Тепер пальму першості ніби віддають Вілкулу, колишньому голові Дніпропетровський облдержадміністрації й нинішньому віце-прем’єрові, але й тут багато що вилами по воді писано.
Свій вибір щодо зміни прем’єр-міністра, причому неочікуваний, як у випадку зі спікером парламенту, коли ним несподівано для непосвячених став Рибак, Янукович може зробити вже у липні чи серпні цього року. Йому потрібен сильний прем’єр, аби не відволікати своєї уваги від президентської гонки. Міг би підійти, за президентською логікою, міністр внутрішніх справ, але для розв’язання економічних і соціальних проблем слід мати під боком технаря, який не має президентських амбіцій і здійснював би в цих непростих умовах управління в ручному режимі. Залишати ж на посаді Азарова – значить, цілеспрямовано й методично знижувати свій рейтинг, бо розв’язання економічних проблем, а, значить, підвищення соціальних стандартів Януковичу сьогодні потрібні, як ніколи.
У цивілізованих демократичних країнах мова би вже давно зайшла про коаліційний уряд. Треба думати про державу, а не президентські перегони. Проте ні Янукович, ні опозиція ще не доросли до розуміння цього. У нас це питання, звісно, не стоїть на порядку денному. Хоча, можливо, якби Янукович частіше зустрічався з лідерами опозиції й це увійшло би в повсякденну практику, то після завершення періоду взаємних образ і ультимативних вимог одне до одного, можна було би, власне, поговорити й про коаліційний уряд.
Колишні заяви опозиції щодо категоричного заперечення свого входження до коаліційного уряду могли би бути знівельовані, бо на кону – економічна, а, значить, і політична незалежність держави. На тлі фактично програшної кампанії “Вставай, Україно!” це був би сильний хід опозиції. Хто, як не Арсеній Яценюк, розуміє критичні виклики нинішньої економічної ситуації в Україні. Попри весь його популізм і “погрози” режиму Януковича він би міг підставити своє плече цьому уряду – звісно, якщо будуть суттєві поступки з боку Януковича. Звільненням Юлії Тимошенко ці поступки мали би лише початись, а не закінчитись.
Проте ми всі розуміємо, що Янукович на жодні суттєві поступки опозиції не піде, так що нічого й думати про коаліційний уряд. Швидше Україна загине в економічному та соціальному хаосі, ніж Янукович поступиться принципами. Він навіть комуністів на гарматний постріл фактично не підпускає до уряду, хоча ті виручають його у найбільш критичні моменти. Уявити, що Яценюк чи Соболєв будуть замість Азарова – це можна нафантазувати в якомусь крутому детективі. Все-таки економічні та соціальні проблеми Янукович намагатиметься розв’язати частково за рахунок Європейського Союзу, частково – за рахунок Митного союзу, а частково – за рахунок Міжнародного валютного фонду. Проте вже восени цього або на початку наступного року йому доведеться серйозно подумати про коаліцію, адже перестановки в уряді, “перетрахування”, як каже незабутній Олександр Лукашенко, нічого не дадуть.
На жаль, опозиція теж серйозно не переймається економічними та соціальними проблемами. Говорити – не плуга перти. Поки товстий схудне – худий здохне. Поки згине режим Януковича, мільйони українців житимуть, як жебраки, а в кращому випадку – виїдуть за кордон на заробітки. Мова йде не про те, що слід поступитися принципами, а про те, як вижити Україні. Проте опозицію більше цікавить, хто ж стане лідером і претендуватиме на президентську булаву.
Хто би там що не казав, але я твердо дотримуюся думки, що чим раніше опозиція висуне єдиного лідера, тим більшими будуть шанси усунути від влади Януковича.
Зі злиттям у “Батьківщині” Фронту змін, партії “Реформи і порядок”, а також частини Народного Руху України про свої президентські амбіції фактично заявив Арсеній Яценюк, хоча формально пальму першості передали Юлії Тимошенко. Це було зроблено на тлі соціологічних опитувань, коли фактичним лідером серед опозиціонерів ставав Віталій Кличко, який, за деякими даними, навіть випереджав чинного президента.
Усім зрозуміло, що опозиції не з руки робити Віталія Кличка єдиним лідером. “Батьківщині” та “Свободі” це не вигідно. З одного боку, “Батьківщина” не для того нарощувала м’язи, зливала до себе партії, аби на рівному місці поступитися лідерові УДАРу. З іншого, “Свобода” швидше підтримає Яценюка, ніж Кличка, з багатьох причин. Останній, на думку націоналістів, веде невиразну політику щодо українства. Йому й досі згадують, скажімо, недвозначні вислови в Москві про українську мову. Спікер УДАРу Едуард Гурвіц на шоу в Савіка Шустера постійно “мочить” “Свободу” з приводу і без (як, зрештою, і комуністів), хоча свого часу, будучи міським головою Одеси, надав ім’я Романа Шухевича одному з провулків. “Свободі” легше домовитись у питаннях націєтворення з Яценюком, хоча б з огляду на те, що його дядько, Петро Мірчук, був ідеологом українського націоналізму і написав два десятки книг на цю тему, в тім числі й про ОУН і УПА. Хоча Яценюк привселюдно не артикулює український націоналізм, це можна віднести до його тактичного маневру, аби не відштовхувати потенційних виборців.
Звичайно, “Батьківщині” та “Свободі” можна чекати на зниження рейтингу Віталія Кличка, але ніхто не заперечуватиме той факт, що лідера УДАРу рівномірно підтримують Захід, Схід, Центр і Південь України, тоді як основний електорат Яценюка, а тим більше Тягнибока фактично сконцентрований на Заході і в Центрі. Віталій Кличко чи не вперше в історії вітчизняної політики стає всеукраїнським лідером. Звичайно, можна стати президентом, коли тебе підтримує Захід, як Ющенко, або коли тебе підтримує Схід, як Янукович, але що з цього виходить, ми бачимо самі. Жодному політику на всеукраїнському рівні не вдалося об’єднати державу. У Віталія Кличка є потенційні можливості для цього. Можливо, його рейтинг сьогодні ще недостатній для того, аби по-справжньому змагатися за президентську булаву, але все залежатиме від мудрості партнерів по опозиції.
Олег Тягнибок, а вслід за ним і Юлія Тимошенко можуть, звичайно, мріяти про те, що в другому турі президентських виборів зійдуться опозиціонери, але я найбільше боюся повторення варіанту 1999 року, коли замість Кучми супротивником Януковича опиниться той же Симоненко.
І це можливо принаймні з двох причин.
По-перше, економічна ситуація, а, значить, соціальні стандарти погіршуватимуться. За таких обставин знервований електорат відвертається і від партії влади, і від опозиції, здаючись без бою в полон комуністам.
По-друге, не варто очікувати, що лише Яценюк, Кличко і Тягнибок з табору опозиції заявлять про свої президентські амбіції. Гриценко, Луценко, Катеринчук й інші відбиратимуть відсотки у єдиного кандидата від опозиції, дезорієнтуючи електорат, адже топтатимуться не на виборчому полі Януковича. Ющенко знову може здійснити свої загарбницькі рейди Західною Україною, агітуючи “проти всіх”, а, значить, за Януковича. Королевська вкотре обіцятиме тисячу євро зарплати і п’ятсот євро пенсії. Ляшко закликатиме брати владу на вила. Порошенко позиціонуватиме себе як успішного підприємця, здатного вивести Україну із кризи. А Куйбіда з Кармазіним, які разом з іншими гетьманами і гетьманчиками сплять і бачать себе в кріслі найвищої посадової особи України? А ще скільки клоунів від політики знайдемо в президентському списку! І жоден, окрім, можливо, Симоненка, не відбиратиме голосів у Януковича. А владі цього й треба, аби вкрай дезорієнтувати виборця. Чи можете ви уявити “свободівця”, який би голосував за Симоненка? Він просто не прийде на вибори, бо й за Януковича йому голосувати не з руки. І тут вступають у силу адмінресурс, махінації на всеукраїнському рівні з єдиною метою – забезпечити Януковичу перемогу.
Виборець України має звикнути до єдиного опозиційного кандидата в президенти, а не вибирати його в другому турі. Не зачаровуватись ним, щоби потім не розчаровуватись. Не робити собі з нього кумира, як сказано в Біблії. Ми повинні знати, що єдиний кандидат іде саме від опозиції і представляє інтереси не лише власної політичної сили, не лише інтереси інших опозиційних партій, а й усього українства, налаштованого проти Януковича. Це має бути всенародний вибір із взаємними зобов’язаннями ще на стадії президентської кампанії.
Якщо це буде Яценюк, то не лише “Батьківщина”, а й УДАР і “Свобода” повинні щиро переконувати свій електорат у правильності вибору єдиного опозиційного кандидата в президенти. Якщо це буде Кличко, то це саме мають робити не лише УДАР, а й “Батьківщина” і “Свобода”. Зрештою, аналогічними мають бути дії опозиціонерів, якщо з’ясується, що найвищий рейтинг усе-таки в Олега Тягнибока.
Літо обіцяє бути спекотним. І не лише за прогнозами синоптиків. “Диригент” Партії регіонів Михайло Чечетов нещодавно заявив про “законсервовані тушки” “Свободи”, про потенційні “тушки” в УДАРі, про “тушки” як доконаний факт у “Батьківщині”. Мабуть, з початком нового політичного сезону ми справді побачимо пошматовані лави опозиції. Що цьому, крім гасел, протиставлять Яценюк, Кличко і Тягнибок? Адже якщо “тушка” з’являється в “Батьківщині”, то це удар по всій опозиції. Чи має опозиція важелі впливу проти бульдозера Партії регіонів? Чи зможе Юлія Тимошенко внести вирішальний внесок у боротьбу опозиційних сил проти режиму Януковича, якщо президент усе-таки наважиться звільнити її з ув’язнення, чи її голос розчиниться у новітніх проектах і балаканині, як це сталося, на жаль, з Луценком, на що й розраховував, мабуть, Янукович, відпускаючи його?
І все-таки на президентських виборах я маю намір голосувати за Юлію Тимошенко. Я думаю, що за цей час не лише світова спільнота визріє до цього, а насамперед українці зрозуміють, хто є справжнім лідером у боротьбі з режимом Януковича. Проте я проголосую за Юлію Тимошенко лише за двох обставин. По-перше, коли переконаюсь, що вона хоче змінити Систему, а не просто прийти до влади. А, по-друге, коли буду впевнений, що вона не мститиме Януковичу і його команді, а виступатиме за Справедливість.
Анатолій ВЛАСЮК
© 2024 ДРОГОБИЧЧИНА · RSS записів · RSS коментарів · Працює на движку WordPress · Тема «Це Я +»