“ТУШКИ” ОЛЕКСІЯ РАДЗІЄВСЬКОГО

Ім’я дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського може сміливо увійти в сучасні посібники з політології. Він чи не “найуспішніший” мер, який собі на користь сповна використав так званих “тушок”, про які ми здебільшого говоримо, маючи на увазі Верховну Раду України. Проте й на місцях цей огидний процес дав свої метастази. 

Першою “тушкою” в команді Олексія Радзієвського став Тарас Метик. Очевидно, пропозиція стати секретарем Дрогобицької міської ради надійшла йому ще під час передвиборчої кампанії Олексія Радзієвського, тому Тарас Михайлович робив усе можливе й неможливе, аби стати депутатом. Тарас Метик є представником Конгресу українських націоналістів, був першим демократично обраним головою Дрогобицької районної ради, а Олексій Радзієвський, будучи народним депутатом України, не проголосував за те, аби визнати голодомор геноцидом. Цілком очевидно, що ідеологічні протиріччя не могли стати на заваді меркантильним інтересам двох ласих до влади чоловіків.

Другою “тушкою” в команді Олексія Радзієвського стала Віра Байса. Це був удар під дих національно-демократичним силам Дрогобиччини. Проте в Біблії сказано: “Не сотвори собі кумира”. Ті, хто давно знав Віру Іванівну й її меркантильні інтереси, розумів, що немає нічого дивного в цьому вчинку ласої до влади жінки.

А потім “тушки” посипалися до ніг Олексія Радзієвського, як з рогу достатку.

Першими не витримали депутати від Партії захисників Вітчизни, які під час передвиборчої кампанії підтримували основного суперника Олексія Радзієвського на виборах дрогобицького міського голови – Богдана Мозоля. Заручниками “папи” згодом стали керівники комунальних підприємств, відділів та інші особи, чиє перебування на керівній посаді напряму залежало від волі міського голови.

Я би не поспішав зараховувати до “тушок” тих, хто був у команді Олексія Радзієвського під час передвиборчої кампанії, а потім став депутатом Дрогобицької міської ради. Здебільшого вони йшли від “Сильної України”, яка потім розчинилась у Партії регіонів. Проте багато з них розуміють, що Олексій Радзієвський нині не той, ким був колись, і це порівняння йде в гірший бік. Це їхній вибір. Шкода, що їм не вистачає політичної й просто людської мужності, адже вони бачать, до чого призвело Дрогобич керівництво Радзієвського-Коростельова-Метика.

“Тушками” стали ті, хто мав би бути в опозиції до міського голови, – зокрема, представники Фронту змін, який зараз влився до “Батьківщини”.

Схоже, що й “Батьківщина” у повному складі поповнила склад “тушок” Олексія Радзієвського.

На останньому засіданні Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини, яке з дива відбувалося в стінах ратуші, Олексій Радзієвський, відповідаючи на запитання Юрія Модрицького, фактично визнав, що Михайло Лужецький є “тушкою” в нашому розумінні, а плата за це – посада керівника так званого Інституту міста й лояльне до міського голови голосування на сесіях.

Схоже, що “тушкою” став і “останній із могікан”, “головний опозиціонер” Михайло Ваврин. Принаймні публічне “братання” з Олексієм Радзієвським на тому доленосному засіданні в ратуші, дивний спокій на останніх сесіях наводять на сумні роздуми. Хотів би помилитися щодо Михайла Васильовича, але факти – річ уперта.

Дещо раніше “тушкою” став Сергій Гориславський, лідер Дрогобицької організації Партії регіонів, який разом з Михайлом Вавриним найбільше дошкуляв Олексієві Радзієвському на сесіях, а тепер де тільки може захищає міського голову.

Яка причина “тушкування” в Дрогобичі? Та сама, що в Україні й цілому світі. Люди без ідеологічних переконань (їхню словесну риторику, носіння вишиванок й таке інше не слід брати до уваги), маючи меркантильні інтереси, які не сягають далі власного “корита”, роблять те, що  й мають робити ті, в кого нема совісті. При цьому вони завжди знаходять виправдання своїм вчинкам, посилаючись на обставини, в тім числі й сімейні, але від цього не змінюється сутність їхніх діянь.

Мені здається, що Олексій Радзієвський з великим презирством ставиться до всіх цих “тушок”, як диктатор до рабів. Вони далися йому малою кров’ю, не довелося платити великих грошей, якщо він узагалі їх платив. Здебільшого відкуповувався земельними ділянками, посадами й іншим “непотребом”, що не било по кишені.

“Тушкування” дало можливість Олексієві Радзієвському уникнути найголовнішої помилки Миколи Гука, який не знайшов взаєморозуміння з депутатами. Олексій Радзієвський фактично знищив у Дрогобичі опозиційні сили, прикоськавши їхніх лідерів. Найбільше, чого вдалося Олексієві Радзієвському з допомогою “тушок”, – так це дезорієнтувати дрогобицьку громаду.

Проте в Дрогобичі є здорові сили, які розуміють, ким насправді був, є й залишився Олексій Радзієвський. Ставши міським головою, він мав останній шанс довести громаді, що є патріотом Дрогобича, дбає про громаду, а не працює на власну кишеню. Проте це Боже випробування Олексій Радзієвський не пройшов. Винен у цьому не лише він, а й дрогобицька громада, яка вкотре повірила йому, але не зробила так, аби унеможливити занепад Дрогобича, не дати можливості безідейним і меркантильним політиканам диктувати свою волю древньому місту.

Цілком очевидно, що для того, аби повернути Дрогобичу його моральне обличчя, повинно настати повне перезавантаження влади. Не лише Олексій Радзієвський, “тушки” і так звана опозиція повинна зійти з політичної арени. Дрогобичани мають визріти, що до влади повинні прийти нові люди, для яких поняття честі й совісті, професіоналізму та порядності є на першому місці. В іншому випадку дрогобичани, як і всі Україна, борсатиметься в болоті “тушок”.

 

Анатолій ВЛАСЮК

БОРИСЛАВЦІ ЗНОВУ ПЕРШІ

 

Вдруге поспіль актори Бориславського театру імені Петра Телюка завойовують перше місце на конкурсі в Очакові.

Якщо минулого року театральні колективи брали участь у Всеукраїнському конкурсі, то цьогоріч він став міжнародним.

Всього до Очакова з’їхалося двадцять п’ять театральних колективів. Тим вагомішою є перемога бориславських театралів.

Шкода, що до цього тріумфу не дожив Петро Телюк, який жив театром і вірив у своїх вихованців.

Двічі поспіль вигравати на престижному конкурсі – ознака не лише таланту, а й стабільності. Мабуть, бориславській владі слід пристальніше придивитися, в яких умовах працюють самодіяльні актори й надавати їм дієвішу допомогу, адже вони творять славу рідному місту. Тепер про Борислав знають не лише в Україні.

Анатолій ВЛАСЮК

ІРИНА ЦИГАН ЗАМІСТЬ ВОЛОДИМИРА КЛЮЧАКА

З восьмого липня 2013 року головним редактором трускавецької газети “Франкова криниця Підгір’я” стане Ірина Циган, яка замінить на цій посаді Володимира Ключака.

Засновником видання є санаторій “Карпати”, але всі розуміють, що газетою фактично керує керівник оздоровниці Лев Грицак. Останнім часом він критикував Володимира Ключака. На нашу думку, газета не є кращою чи гіршою за інші на Дрогобиччині. Проблема полягає в тому, що журналісти служать не Свободі Слова, а конкретному власникові.

Однією з причин відставки Володимира Ключака називають поліпшення стосунків Лева Грицака з міським головою Трускавця Русланом Козирем. Як відомо, під час передвиборчої кампанії й після неї на адресу мера лунало чимало критики на шпальтах “Франкової криниці Підгір’я”. Схоже, що тепер її не буде взагалі. Подейкують, що окремі номери газети виходитимуть російською мовою.

Як відомо, на початках своєї журналістської діяльності Володимир Ключак нещадно критикував Лева Грицака, а потім став членом його команди. Сам Лев Грицак був членом “Батьківщини”, потім побив горщики з цією політичною силою й очолив у Трускавці Партію регіонів. Однак це не допомогло йому втретє стати міським головою Трускавця.

 

Анатолій ВЛАСЮК

КРАВЧУК-ЮЩЕНКО-ЯЦЕНЮК (КЛИЧКО, ТЯГНИБОК) ЧИ КУЧМА-2 – ЯНУКОВИЧ-2?


Історія новітнього українського президентства схожа на “зебру”: біла смуга – чорна смуга, “добрий” президент – “поганий” президент. Причому точка зору залежить від того, з якого боку Дніпра дивитися.
Спочатку був “добрий” (чи “поганий”, як для кого) Кравчук, на зміну якому прийшов “поганий” (чи “добрий”, як для кого) Кучма. Відтак розпочався новий цикл: на зміну “поганому” (чи “доброму”, як для кого) Кучмі прийшов “добрий” (чи “поганий”, як для кого) Ющенко. І знову зміна декорацій: замість “доброго” (чи “поганого”, як для кого) Ющенка прийшов “поганий” (чи “добрий”, як для кого) Янукович.
Тут, правда, маємо два нюанси. “Добрі” для одних і “погані” для інших Кравчук і Ющенко з плином часу таки стали “поганими” для більшості, навіть для тих, хто свого часу голосував за них, а Кучма відбув два президентські терміни, чого собі бажає й Янукович.
Якщо Янукович хоче зберегти логіку президентської “зебри”, то опозиція в особі насамперед Яценюка, Кличка і Тягнибока хоче цю логіку поламати. Зрештою, мова йде про президентські вибори, а не футбольний матч, коли вболівальники оцінюють шанси команд за перемогами у попередніх поєдинках. Та навіть у футболі бувають випадки, коли команда, що має більше поразок, виграє у свого іменитого суперника. Особливо коли боротьба йде за Кубок. Президентські вибори – той же Кубок чи, якщо хочете, Булава з великої літери. Так що опозиція має всі шанси поламати логіку президентських протистоянь.
Мабуть, ні в кого не викликає сумнівів той факт, що президентська гонка вже формально розпочалася. Відомі й основні її гравці. З одного боку, це Віктор Янукович, з іншого – Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок. Суттєві корективи в президентську кампанію могла би внести Юлія Тимошенко, але навряд чи зараз хтось зможе серйозно спрогнозувати, що її допустять до виборів.
Можна говорити про позитивні й негативні моменти того, коли партія влади має єдиного кандидата в президенти. Плюс для неї в тому, що навколо Віктора Януковича гуртуються всі, хто ще не позбувся радянських стереотипів і на дух не переносить будь-яку опозицію. Мінус у тому, що якщо стануться будь-які передбачені Конституцією України форс-мажорні обставини і Віктор Янукович не зможе виконувати обов’язки президента, а, значить, балотуватися на другий термін, – то партія влади опинититься в ще гіршому становищі, ніж нині перебуває опозиція.
Навряд чи так відразу вам вдасться назвати прізвище людини, яка могла би замінити Януковича. Ні, звичайно, можна буде говорити про декілька більш чи менш значимих фігур, але все залежатиме від того, чия позиція з усіх груп впливу всередині Партії регіонів візьме гору. Тоді нинішнє протистояння за лідерство всередині опозиції видасться дитячою забавкою.
Щось подібне ми спостерігаємо нині навколо посади Азарова. Вже давно кажуть, що йому пора у відставку, але Янукович ще роздумує. Спочатку фаворитом у прем’єрській гонці вважали Арбузова, але щось не склеїлося, бо одна справа сидіти в затишному кабінеті керівника Національного банку й розуміти, що гроші потребують тиші, а зовсім інша – брати на себе відповідальність, у тім числі насамперед публічну, за розв’язання економічних і соціальних проблем. Потім заговорили про Близнюка, колишнього донецького міського голову і міністра ЖКГ. Цю людину найбільше сприймав Янукович, і вирішальну роль тут відігравали радянські стереотипи. Але ж на посаді прем’єр-міністра треба насамперед працювати в поті чола і розв’язувати ті ж економічні та соціальні проблеми, а тут навіть на посаді міністра Близнюк не зміг себе яскраво проявити. Тепер пальму першості ніби віддають Вілкулу, колишньому голові Дніпропетровський облдержадміністрації й нинішньому віце-прем’єрові, але й тут багато що вилами по воді писано.
Свій вибір щодо зміни прем’єр-міністра, причому неочікуваний, як у випадку зі спікером парламенту, коли ним несподівано для непосвячених став Рибак, Янукович може зробити вже у липні чи серпні цього року. Йому потрібен сильний прем’єр, аби не відволікати своєї уваги від президентської гонки. Міг би підійти, за президентською логікою, міністр внутрішніх справ, але для розв’язання економічних і соціальних проблем слід мати під боком технаря, який не має президентських амбіцій і здійснював би в цих непростих умовах управління в ручному режимі. Залишати ж на посаді Азарова – значить, цілеспрямовано й методично знижувати свій рейтинг, бо розв’язання економічних проблем, а, значить, підвищення соціальних стандартів Януковичу сьогодні потрібні, як ніколи.
У цивілізованих демократичних країнах мова би вже давно зайшла про коаліційний уряд. Треба думати про державу, а не президентські перегони. Проте ні Янукович, ні опозиція ще не доросли до розуміння цього. У нас це питання, звісно, не стоїть на порядку денному. Хоча, можливо, якби Янукович частіше зустрічався з лідерами опозиції й це увійшло би в повсякденну практику, то після завершення періоду взаємних образ і ультимативних вимог одне до одного, можна було би, власне, поговорити й про коаліційний уряд.
Колишні заяви опозиції щодо категоричного заперечення свого входження до коаліційного уряду могли би бути знівельовані, бо на кону – економічна, а, значить, і політична незалежність держави. На тлі фактично програшної кампанії “Вставай, Україно!” це був би сильний хід опозиції. Хто, як не Арсеній Яценюк, розуміє критичні виклики нинішньої економічної ситуації в Україні. Попри весь його популізм і “погрози” режиму Януковича він би міг підставити своє плече цьому уряду – звісно, якщо будуть суттєві поступки з боку Януковича. Звільненням Юлії Тимошенко ці поступки мали би лише початись, а не закінчитись.
Проте ми всі розуміємо, що Янукович на жодні суттєві поступки опозиції не піде, так що нічого й думати про коаліційний уряд. Швидше Україна загине в економічному та соціальному хаосі, ніж Янукович поступиться принципами. Він навіть комуністів на гарматний постріл фактично не підпускає до уряду, хоча ті виручають його у найбільш критичні моменти. Уявити, що Яценюк чи Соболєв будуть замість Азарова – це можна нафантазувати в якомусь крутому детективі. Все-таки економічні та соціальні проблеми Янукович намагатиметься розв’язати частково за рахунок Європейського Союзу, частково – за рахунок Митного союзу, а частково – за рахунок Міжнародного валютного фонду. Проте вже восени цього або на початку наступного року йому доведеться серйозно подумати про коаліцію, адже перестановки в уряді, “перетрахування”, як каже незабутній Олександр Лукашенко, нічого не дадуть.
На жаль, опозиція теж серйозно не переймається економічними та соціальними проблемами. Говорити – не плуга перти. Поки товстий схудне – худий здохне. Поки згине режим Януковича, мільйони українців житимуть, як жебраки, а в кращому випадку – виїдуть за кордон на заробітки. Мова йде не про те, що слід поступитися принципами, а про те, як вижити Україні. Проте опозицію більше цікавить, хто ж стане лідером і претендуватиме на президентську булаву.
Хто би там що не казав, але я твердо дотримуюся думки, що чим раніше опозиція висуне єдиного лідера, тим більшими будуть шанси усунути від влади Януковича.
Зі злиттям у “Батьківщині” Фронту змін, партії “Реформи і порядок”, а також частини Народного Руху України про свої президентські амбіції фактично заявив Арсеній Яценюк, хоча формально пальму першості передали Юлії Тимошенко. Це було зроблено на тлі соціологічних опитувань, коли фактичним лідером серед опозиціонерів ставав Віталій Кличко, який, за деякими даними, навіть випереджав чинного президента.
Усім зрозуміло, що опозиції не з руки робити Віталія Кличка єдиним лідером. “Батьківщині” та “Свободі” це не вигідно. З одного боку, “Батьківщина” не для того нарощувала м’язи, зливала до себе партії, аби на рівному місці поступитися лідерові УДАРу. З іншого, “Свобода” швидше підтримає Яценюка, ніж Кличка, з багатьох причин. Останній, на думку націоналістів, веде невиразну політику щодо українства. Йому й досі згадують, скажімо, недвозначні вислови в Москві про українську мову. Спікер УДАРу Едуард Гурвіц на шоу в Савіка Шустера постійно “мочить” “Свободу” з приводу і без (як, зрештою, і комуністів), хоча свого часу, будучи міським головою Одеси, надав ім’я Романа Шухевича одному з провулків. “Свободі” легше домовитись у питаннях націєтворення з Яценюком, хоча б з огляду на те, що його дядько, Петро Мірчук, був ідеологом українського націоналізму і написав два десятки книг на цю тему, в тім числі й про ОУН і УПА. Хоча Яценюк привселюдно не артикулює український націоналізм, це можна віднести до його тактичного маневру, аби не відштовхувати потенційних виборців.
Звичайно, “Батьківщині” та “Свободі” можна чекати на зниження рейтингу Віталія Кличка, але ніхто не заперечуватиме той факт, що лідера УДАРу рівномірно підтримують Захід, Схід, Центр і Південь України, тоді як основний електорат Яценюка, а тим більше Тягнибока фактично сконцентрований на Заході і в Центрі. Віталій Кличко чи не вперше в історії вітчизняної політики стає всеукраїнським лідером. Звичайно, можна стати президентом, коли тебе підтримує Захід, як Ющенко, або коли тебе підтримує Схід, як Янукович, але що з цього виходить, ми бачимо самі. Жодному політику на всеукраїнському рівні не вдалося об’єднати державу. У Віталія Кличка є потенційні можливості для цього. Можливо, його рейтинг сьогодні ще недостатній для того, аби по-справжньому змагатися за президентську булаву, але все залежатиме від мудрості партнерів по опозиції.
Олег Тягнибок, а вслід за ним і Юлія Тимошенко можуть, звичайно, мріяти про те, що в другому турі президентських виборів зійдуться опозиціонери, але я найбільше боюся повторення варіанту 1999 року, коли замість Кучми супротивником Януковича опиниться той же Симоненко.
І це можливо принаймні з двох причин.
По-перше, економічна ситуація, а, значить, соціальні стандарти погіршуватимуться. За таких обставин знервований електорат відвертається і від партії влади, і від опозиції, здаючись без бою в полон комуністам.
По-друге, не варто очікувати, що лише Яценюк, Кличко і Тягнибок з табору опозиції заявлять про свої президентські амбіції. Гриценко, Луценко, Катеринчук й інші відбиратимуть відсотки у єдиного кандидата від опозиції, дезорієнтуючи електорат, адже топтатимуться не на виборчому полі Януковича. Ющенко знову може здійснити свої загарбницькі рейди Західною Україною, агітуючи “проти всіх”, а, значить, за Януковича. Королевська вкотре обіцятиме тисячу євро зарплати і п’ятсот євро пенсії. Ляшко закликатиме брати владу на вила. Порошенко позиціонуватиме себе як успішного підприємця, здатного вивести Україну із кризи. А Куйбіда з Кармазіним, які разом з іншими гетьманами і гетьманчиками сплять і бачать себе в кріслі найвищої посадової особи України? А ще скільки клоунів від політики знайдемо в президентському списку! І жоден, окрім, можливо, Симоненка, не відбиратиме голосів у Януковича. А владі цього й треба, аби вкрай дезорієнтувати виборця. Чи можете ви уявити “свободівця”, який би голосував за Симоненка? Він просто не прийде на вибори, бо й за Януковича йому голосувати не з руки. І тут вступають у силу адмінресурс, махінації на всеукраїнському рівні з єдиною метою – забезпечити Януковичу перемогу.
Виборець України має звикнути до єдиного опозиційного кандидата в президенти, а не вибирати його в другому турі. Не зачаровуватись ним, щоби потім не розчаровуватись. Не робити собі з нього кумира, як сказано в Біблії. Ми повинні знати, що єдиний кандидат іде саме від опозиції і представляє інтереси не лише власної політичної сили, не лише інтереси інших опозиційних партій, а й усього українства, налаштованого проти Януковича. Це має бути всенародний вибір із взаємними зобов’язаннями ще на стадії президентської кампанії.
Якщо це буде Яценюк, то не лише “Батьківщина”, а й УДАР і “Свобода” повинні щиро переконувати свій електорат у правильності вибору єдиного опозиційного кандидата в президенти. Якщо це буде Кличко, то це саме мають робити не лише УДАР, а й “Батьківщина” і “Свобода”. Зрештою, аналогічними мають бути дії опозиціонерів, якщо з’ясується, що найвищий рейтинг усе-таки в Олега Тягнибока.
Літо обіцяє бути спекотним. І не лише за прогнозами синоптиків. “Диригент” Партії регіонів Михайло Чечетов нещодавно заявив про “законсервовані тушки” “Свободи”, про потенційні “тушки” в УДАРі, про “тушки” як доконаний факт у “Батьківщині”. Мабуть, з початком нового політичного сезону ми справді побачимо пошматовані лави опозиції. Що цьому, крім гасел, протиставлять Яценюк, Кличко і Тягнибок? Адже якщо “тушка” з’являється в “Батьківщині”, то це удар по всій опозиції. Чи має опозиція важелі впливу проти бульдозера Партії регіонів? Чи зможе Юлія Тимошенко внести вирішальний внесок у боротьбу опозиційних сил проти режиму Януковича, якщо президент усе-таки наважиться звільнити її з ув’язнення, чи її голос розчиниться у новітніх проектах і балаканині, як це сталося, на жаль, з Луценком, на що й розраховував, мабуть, Янукович, відпускаючи його?
І все-таки на президентських виборах я маю намір голосувати за Юлію Тимошенко. Я думаю, що за цей час не лише світова спільнота визріє до цього, а насамперед українці зрозуміють, хто є справжнім лідером у боротьбі з режимом Януковича. Проте я проголосую за Юлію Тимошенко лише за двох обставин. По-перше, коли переконаюсь, що вона хоче змінити Систему, а не просто прийти до влади. А, по-друге, коли буду впевнений, що вона не мститиме Януковичу і його команді, а виступатиме за Справедливість.

Анатолій ВЛАСЮК

БЛАЖЕННІШИЙ СВЯТОСЛАВ ПІД ЧАС ЮВІЛЕЙНИХ СВЯТКУВАНЬ У ДРОГОБИЧІ: “ДУХ СВЯТИЙ Є ДУЖЕ БЛИЗЬКО ДО КОЖНОЇ ВІРУЮЧОЇ ЛЮДИНИ, ПРИСУТНІСТЬ ЯКОГО ПІЗНАЄМО ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ЙОГО ДІЮ”

 

На цьому наголосив Блаженніший Святослав під час Божественної Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії та 1025-ліття Хрещення Руси-України, яка відбулась 24 червня, у День Святого Духа, в м. Дрогобичі на подвір’ї катедрального храму Пресвятої Трійці .

Блаженнішому Святославу під час Божественної Літургії співслужив владика Ярослав (Приріз) – єпископ Самбірсько-Дрогобицький, високопреосвященний Томас Едвард Ґалліксон – Апостольський нунцій, владика Ігор (Возьняк) – митрополит Львівський, владика Володимир (Війтшин) – митрополит Івано-Франківський, владика Василій (Семенюк) – митрополит Тернопільсько-Зборівський, владика Богдан (Дзюрах) – секретар Синоду єпископів УГКЦ, владика Йосиф (Мілян) – єпископ-помічник Київської архиєпархії, владика Тарас (Сеньків) – апостольський адміністратор Стрийської єпархії, владика Михаїл (Колтун) – єпископ Сокальсько-Жовківській, владика Дмитро (Григорак) – єпископ Бучацький, владика Йосафат (Говера) – екзарх Луцький, а також владика Леон (Малий) – єпископ-помічник Львівський РКЦ. Участь в урочистому богослужінні взяли понад 200 священнослужителів, представники монашества, вірні з усіх терен єпархії та представники державної влади.

Блаженніший Святослав у супроводі єпископів та священиків увійшов процесійно на подвір’я Свято-Троїцького собору, де згодом розпочалась Свята Літургія. Главу УГКЦ привітали наймолодші парафіяни Катедрального собору. Слова привітання англійською мовою пролунали з уст молоді на адресу Апостольського нунція – високопреосвященнного Томаса.

Відтак Блаженнішого Святослава та владик привітав о. Тарас Гарасимчук (парох катедрального храму). Священик наголосив, що присутність Предстоятеля УГКЦ та великого числа єпископів у цей День Святого Духа є по-особливому важливою. Адже єпископи – це помазанники Святого Духа, які є спадкоємцями святих апостолів.

Під час проповіді Блаженніший Святослав пригадав вірним, що учора Христова Церква святкувала свято П’ятидесятниці – подію, якою “Отець від віків через Сина Духом Святим живить Свою Церкву”. За словами Глави УГКЦ, на другий день зелених свят очі Церкви звернені на основну Особу вчорашньої події – Духа Святого – Третю Особу Пресвятої Трійці.

“Він промовляв через пророків, Він ніколи не говорив Сам про Себе. Він об’явив нам Отця як вічнотекуче джерело, Він об’являє нам Сина Божого, і в цьому Духові людина визнає Христа Господом”, – пригадав вірним спасительні дії Святого Духа в історії спасінні людства. Хоча присутність Духа Святого у світі є таїнственною, її явно являє Господь через Христову Церкву. “Духом Святим єпископи навчають Церкви і посвячують Божий люд. Духом Святим священики звершують святі таїнства”, – додав Глава УГКЦ.

Блаженніший Святослав розповів, що був присутнім на проголошенні Самбірсько-Дрогобицької єпархії 20 років тому. Тоді майбутній Патріарх співав у семінарійному хорі Львівської духовної семінарії, яка супроводжувала богослужіння. Як зазначив Глава УГКЦ, під час тих подій було зачитано грамоту Синоду єпископів УГКЦ, яка починалась наступними словами: “Сподобалося Духу Святому і нам установити на цих землях нову єпархію”. Ці слова яскраво засвідчують, що справа розбудови Церкви, а зокрема заснування Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яка святкує цього року 20-літній ювілей, є справою Духа Святого.

Наприкінці свого слова Блаженніший Святослав згадав про першого єпископа єпархії – владику Юліана (Вороновського), – який був “посудиною”, сповненою Духа Святого. Глава УГКЦ привітав теперішнього єпископа Самбірсько-Дрогобицького – владику Ярослава (Приріза) – з 50-літнім ювілеєм життя та 25-літтям священичого служіння. Глава УГКЦ побажав єпископу-ювіляру щедрих дарувань Духа Святого, які б допомагали йому у відповідальному єпископському служінні.

Після завершення Літургії владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду УГКЦ, провів чин віднови хресних обітів, який спільно помолились усі присутні на богослужінні.

Відтак з подячним словом до присутніх звернувся владика Ярослав (Приріз): “Хочу висловити слова вдячності Господу, який впродовж багатьох років являв на цих землях величні Свої діла”. Архиєрей з вдячністю згадав Главу і отців Синоду УГКЦ, які 20 років тому прийняли рішення створити Самбірсько-Дрогобицьку єпархію. “Ми благодаримо Господа за дар життя владики Юліана (Вороновського), за його молитву та архипастирське служіння”, – такими словами згадав владика Ярослав свого попередника на єпископському престолі, який відійшов у вічність 28 лютого цього року. Владика подякував Главі УГКЦ за молитовну присутність на ювілейних святкуваннях з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії та 1025-ліття Хрещення Руси-України, а також єпископам, священикам та вірним єпархії, гостям та представникам влади.

Нагадаємо, що Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ була заснована грамотою Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, Глави УГКЦ, від 12 липня 1993 року за рішенням Синоду Єпископів УГКЦ від 16-31 травня 1992 року. Історично єпархія відновилася із древньої Самбірської єпархії, літописні згадки про яку датуються ХІІІ ст. Із ХV ст. вона називалася «Перемишльсько-Самбірська», а в ХVІІ ст. назва єпархії була «Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцька».

Першим єпископом єпархії став владика Юліан (Вороновський), інтронізація якого відбулася в катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича 17 квітня 1994 року. У 2006 році єпископом-помічником єпархії призначено владику Ярослава (Приріза), якого 24 грудня 2011 року Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, увів на престол Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

Нині в єпархії діє духовна семінарія, в якій виховуються майбутні священнослужителі. Щороку заклад закінчує 10-12 осіб, котрі згодом душпастирюють не лише на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а й поза її межами.

У Катехитичному інституті вірні навчаються катехитичного та дяківського служіння, а також вміння іконопису. Соціальним служінням займаються священики та працівники єпархіального «Карітасу». При благодійній організації надається духовна та психологічна підтримка дітям-інвалідам, родинам мігрантів, літнім людям. Під патронатом «Карітасу» працює реабілітаційний центр «Назарет» для осіб з алкогольною та наркотичною залежностями, а також спільнота «Наша хата», де мешкають безхатченки.

А 24 червня, увечері, в приміщенні Дрогобицького муздрамтеатру відбулася святкова академія присвячена Року віри, 1025-літтю Хрещення Руси-України та 20-літтю створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Захід був організований за співпраці священиків Єпархіального управління та Відділу культури й мистецтв виконавчих органів Дрогобицької міської ради.

На заході був присутній владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, почесний гість – високопреосвященний Томас Едвард Ґалліксон, Апостольський нунцій, духовенство, представники влади, інтелігенція та жителі м. Дрогобича.

Академія розпочалась привітальним словом владики Ярослава, під час якого архиєрей коротко пригадав історію піднесень і переслідувань Христової Церкви на територіях Самбірсько-Дрогобицької єпархії. “Хоч цей 20-літній ювілей і невеличкий, проте ми його святкуємо, бо він для нас є надзвичайно важливим: ми побачили на власні очі Пасху, яку Господь вчинив”, – додав єпископ.

Відтак до святкової громади звернувся Олексій Радзієвський, мер м. Дрогобича. Очільник міста наголосив, що в житті кожного народу є події, які визначають сутність нації. Подією такої ваги, за словами Олексія Радзієвського, є 988 рік, коли Русь-Україна прийняла Хрещення у дніпровських водах.

Відтак мер міста привітав владику Ярослава з 50-літнім ювілеєм життя та 25-літтям священного служіння. “Преосвященний владико Ярославе, у вашій особі наша Церква і громада отримали гідного духовного пастиря, ревного проповідника Слова Божого, великого патріота своєї землі, який плодами своєї праці прославляє не тільки Галичину, але і всю Україну”, – наголосив промовець.

Від імені Голови Львівської обласної ради єпископа-ювіляра привітав також депутат Михайло Задорожний, який подякував владиці за його щире служіння українському народові.

Опісля з доповіддю до присутніх звернувся о. д-р Мирон Бендик, ректор Дрогобицької духовної семінарії, який поділився міркуваннями на тему “Що нам дає Церква?”. Першим найбільшим даром від Церкви для Дрогобича був дар особи владики Юліана (Вороновського), першого єпископа Самбірсько-Дрогобицького. Другим даром для Дрогобича став новий статус, якого він до цього часу не мав – велика кількість парафій, які творять священний простір, через який освячуються місцеві жителі.

Під час святкової академії присутні мали нагоди насолодитись виступами хорових, музичних та творчих колективів м. Дрогобича. Церковні пісні виконав дитячо-молодіжний хор “Відлуння” та хор “Оранта” Дрогобицької духовної семінарії. Вокально-хореографічні композиції продемонстрував Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні та танцю України “Верховина”. Творчі композиції виконали також викладачі Дрогобицького педуніверситету, народний ансамбль скрипалів “Чарівні мелодії”, оркестр Львівського драмтеатру, квартет “Підгіряни”, хорова капела “Гаудеамус”, хор Дрогобицького музучилища.

На завершення святкового заходу владика Ярослав подякував усім за привітання складені на його адресу та сказав: “Схиляю свою голову зі словами запевнення: доки мої ноги стоятимуть біля престолу, я мило згадуватиму мій дорогий Дрогобич, мою дорогу землю, мій дорогий народ!”

о. Олег Чупа, прес-секретар Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

 

“Трускавецький вісник”

НЕ МОЖНА НА КІСТКАХ МИНУЛОГО ТВОРИТИ СЬОГОДЕННЯ, АБО ЧОМУ ДРОГОБИЦЬКА ВЛАДА ПІДСТАВЛЯЄ ГЛАВУ УГКЦ СВЯТОСЛАВА ШЕВЧУКА

25 червня у Дрогобичі урочисто відкриють музей “Тюрма на Стрийській”. Буде присутній Глава УГКЦ Святослав Шевчук, який перебуває на наших теренах з нагоди 20-річчя створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

На жаль, мислення міського голови Олексія Радзієвського не змінилось. Як і в комуністичні часи, він приурочує відкриття другої черги меморіального комплексу до приїзду високого гостя. Але якщо раніше це були партійні бонзи, то тепер цю роль відводять священику.

Радянський підхід, нав’язаний дрогобицькій громаді, тим більше засмучує, що відкривати фактично ще нема що. Хіба лише для того, аби покрасувались Олексій Радзієвський і Тарас Метик, які полюбляють на День перемоги стояти під червоним комуністичним прапором, а ось тепер вшановуватимуть пам’ять тих, хто загинув від сталінського режиму. Більшої ницості й аморальності з боку дрогобицьких можновладців годі й уявити!

Поза тим один із ініціаторів розкопок на Стрийській Мирон Бучацький дотримується іншої точки зору. Як і рік тому, коли виступав на подвір’ї катівні, він вважає, що не варто поспішати з відкриттям музею, бо спочатку необхідно завершити розкопки у криниці 32-метрової глибини, яка розташована під однією з кімнат … музею.

Ось що Мирон Бучацький говорив 12 липня 2012 року (цитуємо за газетою “Галицька зоря”):   

«У цей липневий день 22 року по першому похованню півтисячі таємно закатованих, замордованих і ще недомордованих українців, видобутих із заповненої ями, ми опинилися перед фактом розпочатої у 1989 р. і ганебно недовершеної святої справи – продовження розкопок з глибини 32-метрової криниці у підвалі катівні. Її московські комуно-окупанти, нечувані нелюди заповнили ще живими синами і дочками нашого народу. За попередніми підрахунками, у криницю закинули до двох тисяч замордованих.

Верхні 8 метрів (або четверту частину ємкості) криниці вони залили хімічним розчином, після чого мертві тіла перетворилися на мильну субстанцію. До неї додали води, і все це через зливну трубу у верхньому відділі злили у каналізацію розчинені останки майже 500 убієнних.

У нижніх трьох чвертях криниці, де хімічний розчин при зустрічі з водою втратив свою руйнівну силу на кістки скелету і м’які тканини, залишилося ще майже півтора тисячі мертвих тіл.

Виходячи з вищевикладеного, на підставі рішення № 500 сесії Дрогобицької міської ради від 28 грудня 2007 р. “Про продовження розкопок жертв комуно-більшовицького режиму”, прийнятого на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1867 від 20 грудня 2000 року “Про затвердження комплексної програми пошуку і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій”, Товариство “Меморіал” ім. В.Стуса настоює на виконанні владою таких вимог:

1. Невідкладно продовжити розкопки у 32-метровій криниці з належним юридичним оформленням і похованням знайдених останків.

2. Відкрити кримінальну справу за фактом злочину, оскільки він не має терміну позовної давнини. Адже матеріали слідчої комісії і вся зібрана доказова база засвідчують факт злочину проти людства, доведений під час попереднього поховання жертв. А в 2008 році відкопані ексгумовані і зібрані фрагменти кісток на 8-метровій глибині 32-метрової криниці і на них отримано висновки судово-медичної експертизи, що це кістки людського скелету.

3. Паралельно продовжити пошуки місць таємного поховання жертв комуністичного терору на території міста та його околицях, де старанно приховували сліди злочину.

4. Продовжити роботу, розпочату Товариством “Меморіал” ім. В.Стуса, із залучення усіх компетентних силових структур України для оформлення пакету доказів, свідчень очевидців про вчинені московськими комуно-окупантами злочини на території України, зокрема на Галичині, для представлення їх на грядущий міжнародний Європейський суд “Нюрнберг-2”.

5. Притягнути до кримінальної відповідальності осіб, котрі чинили перешкоди і диверсії під час розкопок у криниці. Підстава: акти, складені Товариством “Меморіал” ім. В.Стуса у 2008 році з підписами спеціалістів воєнізованого гірничого й аварійно-рятувального загону МНС, неодноразові скарги до органів влади про вчинення перешкод, диверсій.

6. Виділити належну суму коштів на видання книги про розкопки на підставі рішення № 500 сесії Дрогобицької міської ради від 28 грудня 2007 р. “Про продовження розкопок жертв комуно-більшовицького режиму”.

7. Товариства “Меморіал” ім. В.Стуса та “Просвіта”, Координаційна рада Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини позитивно оцінюють роботу влади з упорядкування подвір’я біля будинку на вул. Стрийській, 3. Для відзначення річниці поховання 486-ох останків закатованих галичан, яке відбулося 14 липня 1991 р., на кутовій стіні (з боку храму Св. Апп. Петра і Павла) буде встановлена пам’ятна інформаційна таблиця”.

Мабуть, Глава УГКЦ Святослав Шевчук не знає, що музей з його участю відкриють на тому місці, де розташована криниця, в якій лежать останки невинно замордованих в’язнів. Чи можливо, аби люди з більшовицьким мисленням на кшталт Радзієвського і Метика йшли на таке святотатство заради якихось своїх амбіцій? Невже вони не мають нічого святого? Запитання, на жаль, риторичне…

Чимало дрогобичан саме з цієї причини не прийдуть на так зване відкриття музею. Не можна на кістках минулого творити сьогодення.

 

Анатолій ВЛАСЮК

НЕ ДАЙМО СЕБЕ ОБДУРИТИ!

27 червня відбудеться XXVII сесія Дрогобицької міської ради шостого скликання. На її розгляд планують внести питання «Про передачу в постійне користування земельної ділянки».

Мова йде не про просту ділянку, а про стадіон ЗОШ №8 площею 2,2 га на вул. Симоненка,5, який хочуть подарувати Дрогобицькому державному педагогічному університету ім. Івана Франка. Ми, звичайно, не проти, щоби студенти фізкультурного факультету отримали кращу можливість для тренувань. Але ми категорично проти передачі стадіону в постійне землекористування. Його можна віддати в оренду за символічну ціну. Наприклад, за одну гривню в рік. Тоді ніхто не зможе змінити цільове призначення та побудувати на цьому місці, скажімо, готель. Та якщо педуніверситет після позитивного рішення сесії отримає акт постійного землекористування, то вже ніщо не завадить йому за потреби змінити цільове призначення.

Ми виступатимемо на сесії за передачу стадіону в оренду, та більшість «заспіває» так, як махне паличкою диригент. Заспіває, якщо не відчує, що громада проти. Тому ми запрошуємо всіх небайдужих дрогобичан прийти та продемонструвати, що нас не вдасться приспати та обікрасти.

Прес-служба ВО «Свобода»

 

lifeinfo.com.ua 

ДРОГОБИЦЬКІ ПІДПРИЄМЦІ ПОКУСАЛИ КЕРУЮЧОГО СПРАВАМИ

Кожного понеділка можновладці з ратуші очікують з великим жахом. Цього дня зазвичай проводять нараду в сесійній залі. Вже стало звичним, що саме в понеділок вхід до ратуші на час наради охороняють міліціонери, яким інколи на допомогу дають “беркутівців”.

Ця ганебна практика – не пускати людей до ратуші – розпочалася ще за часів ворогів свободи слова (журналістів, на жаль), Миколи Гука та Алли Гладун. Перший був міським головою, а друга – секретарем міської ради. Ось тоді й вирішили прийняти рішення про так званий вибірковий доступ до ратуші представників міської громади. Якщо хтось, скажімо, хотів потрапити на сесію міської ради чи на нараду, мусив заздалегідь зареєструватись. Але й це не гарантувало присутність біля можновладців, бо ті могли вирішити обмежити кількість тих, хто міг прийти, або придумати щось інше.

Все це подавалося під маркою демократичності процедури. Ось тільки вороги свободи слова забували, що є п’ята стаття Конституції України, за якою найвищим джерелом влади є народ, і тридцять четверта стаття Основного Закону, де чорним по білому написано, що кожний має право на отримання інформації й її розповсюдження.

Ганебну практику не пускати людей до ратуші продовжили за каденції Олексія Радзієвського. Щоправда, все набуло більш вишуканих і підлих форм. Уже не допомагають ні попередні реєстрації, ні прохання депутатів, ні інші форми законного впливу. Просто на дверях стоять міліціонери та “беркутівці” й прорвати їх чіпкі “обійми” не вдається.

Ну, з Олексієм Васильовичем все зрозуміло, він не журналіст і не розуміє, що таке свобода слова. Але ж у нього є права рука – секретар міської ради Тарас Метик, який нещодавно відсвяткував тридцятиріччя свого закінчення факультету журналістики Львівського університету. Мав би чоловік розуміти, що таке свобода слова, але насправді виступає ворогом цього основоположного чинника, закріпленого не лише в Конституції України, а й в міжнародних актах, до яких приєдналась Україна.

Дійшло навіть до абсурду. Коли Олексій Радзієвський хворів, а Тарас Метик виконував обов’язки міського голови, учасники понеділкової наради в ратуші ховалися від людей в інших кабінетах, аби поговорити. Це ж як треба боятися громаду, аби втікати від неї!

Втім, уже тепер громаду таки слід боятися, бо вона не має більше наміру терпіти чванства чиновників, які порушують їхні конституційні права. Минулого понеділка дрогобицькі підприємці в буквальному розумінні цього слова в стінах ратуші … покусали керуючого справами виконкому Дрогобицької міської ради Євгенія Шильника, порвали на ньому сорочку, розбили окуляри. Подейкують, що ще й вдарили в сороміцьке місце. Відразу зазначу, що я проти таких радикальних мір й змушений засудити дії підприємців. Проте, з іншого боку, розумію, чому вони вдалися саме до цього і чому їхній гнів вилився на Євгенія Шильника.

Євгеній Шильник уже давно не виконує лише властиві йому функції як державного службовця. Здавалося б, посада керуючого справами вимагає одного: сиди собі спокійно в кабінеті, перекладай папери з однієї купки на іншу й ні про що інше не думай. Звичайно, я пишу про це іронічно, бо керуючий справами має свої функціональні обов’язки, які повинен виконувати. Але серед цих обов’язків точно нема функції держиморди при міському голові.

Не сьогодні і не вчора керуючий справами Євгеній Шильник став виконувати невластиві йому за посадовими обов’язками функції. Зокрема, мова йде про те, що, скажімо, під час звіту міського голови він з групою так званих спортсменів не пускав до сцени людей, які прийшли до Народного дому імені Івана Франка. А тепер він постійно не пускає представників дрогобицької громади до сесійної зали, якщо там відбуваються сесії та наради. Спочатку робив це, як кажуть, на дальніх підступах, біля дверей ратуші, з допомогою міліції та “беркутівців”, а тепер вв’язується у рукопашний бій в буквальному розумінні цього слова біля самої сесійної зали. Причому, як стверджують очевидці, він штовхає жінок у груди. Лікарі, які лікують онкологію, категорично забороняють це робити, бо є велика ймовірність, що після подібних дій у жінок може виникнути рак грудей.

Я не знаю, чи подібне завдання бути держимордою поставив Євгенію Шильнику Олексій Радзієвський, чи ця дурнувата ініціатива іде з боку самого керуючого справами, який вислужується перед міським головою. Як би там не було, але за свої вчинки Євгенові Шильнику доведеться відповідати самому, бо Олексій Васильович його не захистить. Останні події в ратуші в цьому переконують.

Тепер хотів би глянути на цю проблему з іншого боку. Мова йде про те, як дрогобицькі можновладці використовують міліцію в своїх ницих цілях.

Нещодавно я дав запит на інформацію на ім’я дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського. Мене, зокрема, цікавило наступне:

10 червня 2013 року під час проведення наради в сесійній залі Дрогобицької міської ради вхід до ратуші охороняв наряд міліції, який не пропускав представників дрогобицької громади всередину приміщення.

Прошу надати інформацію про те, на підставі якого документу це було зроблено (розпорядження міського голови, рішення виконкому, постанова сесії, інше).

Прошу надати текст цього документу і його вихідні дані.

І ось яка відповідь надійшла за підписом Тараса Метика:

“По наслідках розгляду Вашого запиту на інформацію № 611 від 13 червня 2013 року повідомляємо, що забезпечення громадського порядку здійснюється працівниками міліції на підставі статті 10 Закону України “Про міліцію”.

Розпорядчих актів, якими додатково покладаються на працівників міліції обов’язки забезпечувати громадський порядок, Дрогобицька міська рада, її виконавчі органи та посадові особи не приймали”.

Насамперед хочу зазначити, що запит на інформацію я надсилав на ім’я міського голови, а відповідь отримав від секретаря міської ради. Чинне законодавство передбачає, що відповідь надсилає той чиновник, на чиє ім’я надісланий запит. До речі, прокуратура вже звертала увагу дрогобицьких можновладців на це порушення, але віз і нині там. Чимало дрогобичан теж скаржаться, що пишуть вони на ім’я Олексія Радзієвського, а відповідь підписує його перший заступник Олександр Коростельов чи той же Тарас Метик. Причому відбувається це не лише тоді, коли міський голова знаходиться на лікарняному чи у відрядженні, а й тоді, коли денно і нощно працює на благо рідного Дрогобича.

Крім того, стає очевидною логіка дрогобицької влади. З’ясовується, що представників дрогобицької громади розглядають виключно як порушників громадського порядку, що випливає зі змісту відповіді Тараса Метика. Цим самим дрогобицька влада вбиває трьох зайців: відводить від себе підозру в анти-демократичності, не визнає права громади на захист своїх конституційних прав, звинувачуючи її в порушенні громадського порядку, і переводить усі стрілки на міліцію.

Анти-демократичність дрогобицької влади вже ні в кого не викликає сумніву. Олексій Радзієвський, Тарас Метик, Олександр Коростельов, Євгеній Шильник, інші можновладці діють непрозоро, а, будучи представниками меншості дрогобицької громади, нав’язують їй свої рішення, що в багатьох випадках призводить до незворотності дій. Досить нагадати підступні рішення виконкому щодо встановлення антени на Сагайдачного чи рішення щодо ринку, закриття шкіл і таке інше. Лише спротив громади змушує владу давати задній хід, але потім, за інших обставин, все-таки влада продовжує свою антинародну політику.

Звинувачуючи громаду в порушенні громадського порядку, влада цинічно знущається над громадою, забуваючи, що під час передвиборчої кампанії обіцяла захищати права громади. Хочу зазначити, що громада змушена захищати свої права, бо бачить, що влада й не думає цього робити. Не завжди ця відповідь є толерантною й адекватною, але в нинішніх умовах громада змушена діяти саме так, а не інакше, коли мова йде про захист робочих місць і здоров’я й самого життя окремих представників громади. Зрештою, ще раз відсилаю владу до п’ятої і тридцять четвертої статей Конституції України, щоби вона нарешті зрозуміла, що не можна маніпулювати думкою й вводити громаду в оману.

Нарешті про міліцію. В Конституції України й законах України чітко окреслені її права й обов’язки. Суть функцій міліції зводиться до того, аби стояти на сторожі інтересів народу. На жаль, в Україні міліція стоїть на сторожі можновладців і особливо так званої Сім’ї, захищаючи інтереси Януковича та наближених до нього осіб. За даними соціологічних досліджень, міліції довіряє лише один (!) відсоток населення, тобто навіть не всі міліціонери і члени їхніх сімей довіряють правоохоронцям.

На мою думку, дрогобицька міліція стала заручником дрогобицької влади. Не виконуючи своїх прямих функцій, не захищаючи представників дрогобицької громади від свавілля влади, міліція всю свою енергію скерувала проти тих, хто відстоює свої законні права на працю, здоров’я і саме життя, що закріплено в Конституції України. Якби не відверта брехня дрогобицьких можновладців, що, мовляв, всі проблеми розв’язано, представники громади не штурмували би щопонеділка приміщення ратуші, не відбувалося би подібних інцидентів. У випадку з Євгенієм Шильником міліція показала свою повну безпорадність. Це має стати пересторогою для дрогобицької влади, бо навіть озброєні до зубів міліціянти, “беркутівці” чи так звані спортсмени не зможуть захистити її від обуреної громади. Завдання влади – не провокувати подібних конфліктів, розв’язувати чесно й прозоро проблеми громади, а не втікати в кущі під час небезпеки. Міліція ж повинна визначитися, чиї інтереси насправді вона захищає – дрогобицької громади чи можновладців. Офіцерам міліції і простим міліціонерам не слід виконувати злочинних наказів керівництва, якщо такі поступають, бо в іншому випадку вони нестимуть відповідальність за скоєні злочини чи бездіяльність.

Відповідь Тараса Метика на мій запит вважаю відпискою. Справа в тім, що в згадуваній десятій статті Закону України “Про міліцію” є тридцять три пункти, які регламентують основні обов’язки міліції. Який з цих пунктів мав на увазі Тарас Метик?

Натомість, згідно Закону України “Про міліцію”, “працівник міліції на території України незалежно від  посади, яку  він  займає,  місцезнаходження  і  часу  в  разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою  чи  повідомленням  про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення  таких  зобов’язаний  вжити  заходів  до попередження і припинення правопорушень, рятування людей,  подання допомоги особам, які  її  потребують,  встановлення  і  затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про  це  в  найближчий  підрозділ  міліції”.

Невже дрогобицька міліція не розуміє, що проти дрогобицької громади мало не щодня вчиняють правопорушення і це відбувається з мовчазної згоди дрогобицької влади та завдяки її бездіяльності? То чому вона не припиняє і не попереджує правопорушення, не рятує людей, не надає допомогу особам, які її потребують, не встановлює і не затримує осіб, які вчинили правопорушення? Запитання, звісно, риторичне. А відповідь проста: допоки міліція не служитиме громаді, не витягатиме на чисту воду можновладців, матимемо те, що є.

Як стало відомо, наразі Євгеній Шильник не звернувся за допомогою до правоохоронців. Мабуть, йому соромно, що став жертвою розгніваних жінок. А, може, зрозумів, що воювати з громадою не можна? Може, зрозумів, що підприємці дали йому гідну відсіч, бо він порушував їхні конституційні права?

Як довго ще міліція охоронятиме можновладців від розгніваної громади? Коли нарешті понеділок для Дрогобича стане звичайним робочим днем?

 

Анатолій ВЛАСЮК

ЦЕРКВУ СВЯТОГО ЮРА В ДРОГОБИЧІ ЗАНЕСЕНО ДО СПИСКУ СВІТОВОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО

Як стало відомо з офіційних джерел, церкву Святого Юра всупереч бездіяльності дрогобицької влади й за сприяння польських колег занесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Організація Об’єднаних На́цій з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам’яток культури і таке інше.

ЮНЕСКО має свої правила. Представники цієї організації неодноразово попереджали, що за існуючих умов церква Святого Юра не може бути занесена до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Мова йшла, здавалось би, про дрібниці, однак дрогобицька влада попри словесну підтримку необхідності внесення церкви Святого Юра до Списку світової спадщини ЮНЕСКО палець об палець не вдарила, аби це стало дійсністю. Не допомогла й активність дрогобицької громади, бо загальні правила треба виконувати всім.

Але, як кажуть, нема правил без виключень. Велику активність у розв’язанні проблеми виявили наші польські колеги. Саме завдяки їхнім старанням справу вдалося зрушити з мертвої точки. Нині нарешті церква Святого Юра занесена до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Мабуть, дрогобицька влада приписуватиме цю заслугу виключно собі. Ми ще повернемося до цієї теми, аби розставити всі крапки над “і” у цій сумній історії, яка могла закінчитися набагато щасливіше ще декілька років тому.

Церква Святого Юра збудована у XV ст., остаточного вигляду набула 1678 року. Славиться своїми унікальними внутрішніми розписами та не менш унікальним іконостасом середини XVII ст.

Низ церкви обведений широким опасанням у вигляді аркади-галереї на стовпах. Над бабинцем є хори з аркою-галереєю і Введенська каплиця. Церква увінчана над головними зрубами трьома верхами без заломів, а криласи — малими верхами з одним заломом, всі на восьмибічних підбанниках.

Інтер’єр церкви розписаний фресками, виконаними під керівництвом Стефана-маляра поповича Медицького. Крім релігійних композицій (Страсті Христові), багатий декоративний орнамент здебільшого рослинного характеру. Іконостас та ікони того самого маляра (“Акафист Богоматері”, “Діяння апостола Павла”, “Відсічення голови Великомученика Юрія”) в коричнево-вохристій та оливково-зеленій гамі; скромними малярськими засобами митець надав індивідуального, майже портретного виразу зображуваним постатям. Рельєф різьби виноградної лози на колонках іконостасу близький до різьби на камені.

1678 року збудовано дзвіницю церкви Св. Юра, яку було неодноразово ремонтовано, але вона не втратила свого первісного вигляду й досі є однією з найкраще збережених пам’яток галицької архітектури XVII ст.

1613 року (за іншими даними 1660 року) була побудована церква Воздвиження Чесного Хреста. 1661 року біля неї була зведена дзвіниця, яка також збереглася до наших часів. При вході до церкви збереглися також старовинні розписи з ликами святих.

З внесенням церкви Святого Юра до Списку світової спадщини ЮНЕСКО Дрогобич зробив ще один крок, аби дійсно стати європейським містом. 

 

Анатолій ВЛАСЮК

Сенат США вимагає звільнення Юлії Тимошенко

Вільнюський саміт Східного партнерства стане місцем підписання угоди про асоціацію з Україною та парафування угод з іншими партнерами, зокрема з Молдовою.

Про це заявив у п’ятницю в Брюсселі єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле.

Водночас європейський комісар нагадав, що для української сторони існують певні умови, які мають бути виконані для того, щоб підписання відбулося.

Як відомо, однією з таких умов є звільнення з ув’язнення колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

До європейців цього тижня приєднались американські законодавці. На розгляд Сенату США цього тижня внесена резолюція з вимогою звільнити Тимошенко на виконання рішення Європейського суду з прав людини. Співавторами резолюції виступили такі впливові сенатори, як Барбара Боксер, Бенджамін Кардин, Марко Рубіо та інші. В документі, окрім заклику до звільнення пані Тимошенко, звучить звернення до Європейського Союзу, “визначити звільнення Тимошенко як важливий критерій для підписання угоди про асоціацію”. Також сенатори висловили свою стурбованість та розчарування з приводу продовження політики вибіркового правосуддя в Україні.

ТЕКСТ РЕЗОЛЮЦІЇ СЕНАТУ США

Резолюція із закликом до звільнення колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко у світлі недавнього рішення Європейського суду з прав людини

Беручи до уваги те, що у серпні 1991 року парламент України проголосив незалежність від Радянського Союзу і прийняв рішення про випуск своєї валюти та перебрав контроль над усіма радянськими військовими частинами на своїй території;

…на референдумі у грудні 1991 року 90% українців підтримали незалежність від Радянського Союзу;

…Україна збільшила економічну та політичну співпрацю з Європою і Сполученими Штатами з часу незалежності від Радянського Союзу;

…Україна прийняла першу демократичну конституцію, яка включала основні свободи: слова, зборів, релігії і преси;

…у 2004 році українці влаштували ряд історичних протестів, страйків, відомих як Помаранчева революція, щоб висловити протест проти виборчого шахрайства на президентських виборах 2004 року;

…Юлія Тимошенко була одним з лідерів Помаранчевої революції та вперше була обрана прем’єр-міністром у 2005-му;

…на президентських виборах 2010 року чинний президент Віктор Ющенко здобув лише 5.5% голосів у першому турі голосування, у результаті чого в другому турі змагалися колишній прем’єр-міністр Віктор Янукович і тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко;

…пан Янукович переміг пані Тимошенко з рахунком 49% до 44%;

…у жовтні 2010 році пані Тимошенко була визнана винною і засуджена до семи років ув’язнення на підставі звинувачень, що вона зловживала своєю посадою прем’єр-міністра у зв’язку з контрактом про постачання російського газу;

…26 січня 2012 року Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) прийняла резолюцію (1862), в якій сказано, що статті, на основі яких засуджено пані Тимошенко, були надто широкі в застосуванні і практично дозволяли після факту криміналізувати ухвалення політичних рішень;

…30 травня 2012 року Європейський Парламент прийняв резолюцію (С153/21) з осудом вироку пані Тимошенко; 22 вересня 2012 року Сенат Сполучених Штатів прийняв резолюцію (S. Res. 466, 12th Congress), яка засуджувала вибіркове і політично мотивоване переслідування і ув’язнення Юлії Тимошенко, закликав до її звільнення і звернувся до Державного департаменту встановити заборону на видачу віз особам, відповідальних за ув’язнення пані Тимошенко та інших політичних лідерів, пов’язаних з Помаранчевою революцією 2004 року;

…7 квітня президент України Віктор Янукович помилував колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і кількох інших опрзиціонерів, пов’язаних з пані Тимошенко;

…30 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини, який виносить рішення про порушення прав після того, коли позивачі вичерпають усі можливості апеляції в судовій системі своїх країн, постановив, що досудове затримання пані Тимошенко не отримало відповідного розгляду і що законність її затримання не була відповідно переглянута, що її право на свободу було обмежене, що вона не мала можливості вимагати відшкодування за незаконне позбавлення її свободи;

…30 квітня представник Державного департаменту Петрик Вентрелл повторив заклик Сполучених Штатів, щоб пані Тимошенко “була звільнена і щоб практика вибіркового переслідування негайно припинилася у світлі рішення Європейського суду з прав людини;

…оскільки Україна надіється на підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом під час саміту Східного партнерства у листопаді 2013 року;

…і після рішення Європейського суду з прав людини, голова комітету з прав людини Європейського парламенту із закордонних справ Ельмар Брок заявив, що “Україна і далі делека від виконання європейських стандартів і вона мусить закінчити з “вибірковим правосуддям” перед тим, як підписати угоду про асоціацію. Щоб це сталося,

Сенат –

1) закликає уряд України звільнити колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко з ув’язнення у світлі рішення Європейського суду з прав людини з квітня 2013 року;
2) закликає членів Європейського Союзу включити справу звільнення пані Тимошенко з ув’язнення як важливий критерій для підписання угоди про асоціацію з Україною на недалекому саміті Східного партнерства в Литві;
3) висловлює переконання і надію, що майбутнє України у тісніших зв’язках з Європою, Сполученими Штатами та іншими державами у співтоваристві демократичних країн; і
4) висловлює занепокоєння і незадоволення, що продовження вибіркового і політично мотивованого ув’язнення колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко без потреби відволікають увагу від інших сильних зв’язків України з Європою, Сполученими Штатами і громадою демократичних країн.

Спонсор резолюції: сенатор Ричард Дурбін
Співспонсори: сенатори Джон Барассо, Барбара Боксер, Бенджамін Кардин, Кристофер Мерфі, Марко Рубіо